Сторінка:Дікенс К. Оліверъ Твістъ (Львів, 1891).pdf/172

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

житя. Такого щиросердечного, простодушного, а при то̂мъ дивного молодого товариша годѣ було найти въ цѣло̂мъ окрузѣ.

Докторъ не приходивъ довшій часъ, якъ дамы сподѣвались. Зъ воза принесено довгу, плоску скриночку, зво̂нокъ часто звонивъ, слуги бѣгали по сходахъ то въ гору то на до̂лъ; словомъ, щось важне дѣялось. Вко̂нци зъ дуже тайнымъ лицемъ во̂йшовъ о̂нъ знову до комнаты, замкнувъ помалу дверѣ, оперъ ся о нихъ плечима, мовь бы не хотѣвъ нѣкого пустити и сказавъ: Панѣ Мелі, то дуже дивный случай!

— Сподѣваюсь, що чей зъ хорымъ не небезпечно? — спытала стара дама.

— Єсли бы й такъ, то нѣчо дивного, — о̂дповѣвъ Льосбернъ, — хочь менѣ здаєсь, що не небезпечно. Чи вы видѣли злодѣя?

— Нѣ.

— И не знаєте, якъ о̂нъ выглядає?

— Нѣ.

— Простѣть, панѣ, — вмѣшавъ ся Джайльсъ — я якъ-разъ хотѣвъ вамъ описати єго, коли во̂йшовъ докторъ Льосбернъ.

А тымчасомъ справа була така, що панъ Джайльсъ ледви мо̂гъ повздержати ся, щобъ не похвалити ся, хто то хлопця зранивъ. За сво̂й о̂дважный поступокъ наслухавъ ся о̂нъ вже то̂лько похвалъ, що не хотѣвъ такъ скоро оповѣсти сеи пригоды, а хотѣвъ ще ко̂лька хвиль зо̂стати въ то̂мъ солодко̂мъ, упоюючо̂мъ переконаню, що за свою о̂двагу справдѣ заслуживъ на велику славу.

— Рожа хотѣла бачити зраненого, — сказала панѣ Мелі, — але я о то̂мъ и чути не хотѣла.

— Гмъ, — сказавъ докторъ щобъ — о̂нъ такъ дуже