почуте имя дорогои особы выкликує въ души нашо̂й невыразни̂ образы, нѣколи не перебути̂ сцены, що якъ скоро являють ся, такъ ще скорше зникають. Здає ся, що ти̂ сцены — то темни̂ згадки давнои минувшости, щасливого житя, та душа людска не має на сто̂лько силы завернути той часъ, щобы знову зазнати такого щастя.
— Я зъ дива выйти не можу, — шепнула стара панѣ. — То не може бути, щобъ ся бѣдна дитина була выхованкомъ злодѣѣвъ и розбо̂йнико̂въ.
— Проступокъ замешкує неразъ ро̂зни̂ святинѣ — сказавъ Льосбернъ и зо̂тхнувъ — и неразъ являє ся въ дуже принадно̂й формѣ.
— Але не въ тако̂мъ молодо̂мъ вѣку, — перебила єго Рожа.
— Дорога панѣ, — о̂дповѣвъ хирурґъ и сумно похитавъ головою, — проступокъ, такъ якъ смерть, не забирає лише старыхъ и пережитыхъ, а выбирає собѣ не разъ жертвы и дуже молоди̂ и дуже красни̂.
— Пане, и вы справдѣ думаєте, що сей нѣжный хлопець доброво̂льно приставъ до найго̂ршихъ розбо̂йнико̂въ?
Льосбернъ похитавъ головою, мовь бы хотѣвъ сказати, що се можливе, и завѣвъ дамы до сусѣднои комнаты, щобы — якъ казавъ — не перешкаджати хорому.
— А хочь бы о̂нъ и бувъ вже такъ ледачимъ, — говорила дальше Рожа — то подумайте собѣ, якій о̂нъ молодый! О̂нъ може не зазнавъ нѣколи любви матери, може не видѣвъ нѣколи родинного дому, а се чи не имовѣрне, що зле обходженье, бійка и голодъ могли єго спонукати, пристати до людей, що єго силували до проступко̂въ? Тѣтко, дорога тѣтко, подумайте лише, закмъ позволите завести малого хорого хлопця до вязницѣ, де всяка надѣя на єго поправу пропала. Вы мене любите