падають люде на него, мало єго зо̂ свѣта не зженуть и присягають, що то о̂нъ бравъ участь при вломѣ. Отже ходить о то, чи поведенье тыхъ людей можна обставинами оправдати, а єсли не можна, то въ яке положенье ставлять они сами̂ себе? А теперь ще разъ — гремѣвъ докторъ, а констабль, Джайльсъ и Брільсъ дивились на него сумно и зажурено, — чи вы хочете, чи вы можете присягнути передъ Богомъ на святе євангеліє, що се той самъ хлопець?
Брільсъ глянувъ на Джайльса, а Джайльсъ на Брільса непевнымъ и пытаючимъ окомъ, констабль притуливъ руку за ухо, щобы добре чути о̂дповѣдь. Кухарка, покоѣвка и ко̂тлярь нагнули ся, щобъ такожь чути о̂дповѣдь, а докторъ остро дививъ ся довкола. Въ то̂й хвили загуркотѣвъ во̂зъ и роздавъ ся голосъ дзво̂нка о̂дъ брамы огородовои.
— То два поліцаѣ зъ Лондону, — крикнувъ Брільсъ, ажь лекше єму на серцю стало.
— До лиха, а они зъ-во̂дки ту взялись? — спытавъ докторъ и самъ злякавъ ся.
— Я и панъ Джайльсъ по̂слали за ними ще нинѣ рано — о̂дповѣвъ Брільсъ — и менѣ лишь дивно, що такъ по̂зно приѣздять.
— То вы по̂слали за ними! Ахъ, кобы то они васъ забрали! Вы всѣ прокляти̂ дураки! — сказавъ докторъ и выйшовъ.
