Льосбернъ хотѣвъ зыскати на часѣ и оповѣдавъ все широко и зъ додатками. Панове Блєзерсъ и Дифъ слухали зъ дуже мудрымъ выглядомъ лиця и о̂дъ часу до часу моргали на себе дуже значучо очима.
— Розумѣє ся, о то̂й справѣ я не можу нѣчо певного сказати, — замѣтивъ Блєзерсъ, коли Льосбернъ все оповѣвъ, — поки не огляну мѣсця влому. Але моя думка така, що то не вломлювавсь Кафръ. Може бути, що я помыляюсь и за далеко сягаю… Якъ тобѣ здаєсь, Дифъ?
Дифъ бувъ зовсѣмъ тои самои думки.
— Вы хочете сказати, — говоривъ Льосбернъ усмѣхаючись — що то не вломлювавсь селянинъ або не-Лондонець?
— Такъ єсть, пане. Чи знаєте ще що про вло̂мъ?
— Нѣ, — о̂дповѣвъ Льосбернъ.
— Але що то зъ тымъ хлопцемъ, о котро̂мъ служба въ домѣ говорить?
— Зовсѣмъ нѣчо, — о̂дповѣвъ докторъ. — Сторожь дому въ своѣмъ переполосѣ вбивъ собѣ въ голову, що той хлопець бувъ при вломѣ, Богъ знає, коли и якъ. Але то нѣчо бо̂льше, лишь глупота єго и пуста уява.
— Отсе значить: легко позбутись одного пытаня, — замѣтивъ Дифъ.
— Правду кажешь, Дифъ, — о̂дповѣвъ Блєзерсъ, кивнувъ головою и зачавъ бавитись кайданками, якъ бы то були кастанієты.
— Що то за хлопець? Що о̂нъ про себе каже? Зво̂дки приходить? чей зъ хмаръ не впавъ, пане?
— Певно, що нѣ, — о̂дповѣвъ Льосбернъ и глянувъ неспоко̂йно на дамы. — А я тымчасомъ знаю всю исторію єго житя, але — о то̂мъ чей по̂знѣйше можемо по-