служба при задумано̂мъ розбою не була въ порозумѣню зо̂ злодѣями.[1]
— Мы таки й не по̂дозрѣваємо єя въ нѣчо̂мъ, — замѣтила панѣ Мелі.
— Може бути, панѣ, — о̂дповѣвъ Блєзерсъ, — але служба могла такожь свои руки въ то̂мъ вмочити.
— И якъ-разъ тому, — перебивъ єго Дифъ — що нѣхто єи не по̂дозрѣвавъ, треба було за тымъ ще лѣпше слѣдити.
— Мы о̂дкрыли, що сей вло̂мъ — то лондоньска штука, — говоривъ дальше Блєзерсъ, — знаменито взялись злодѣѣ до роботы.
— Справдѣ знаменито, — замѣтивъ тихо Дифъ.
— Здодѣѣвъ було двохъ — говоривъ зновъ Блєзерсъ — и они мали зъ собою хлопця, якъ се видко зъ дѣры въ о̂кнѣ. Бо̂льше не можна теперь сказати. Покажѣть-же намъ хлопця, що маєте дома.
— Але може панове дещо выпють, панѣ Мелі, — сказавъ докторъ весело, якъ бы єму нова думка впала до головы.
— Певно, — перебила єго скоро Рожа. — Що роскажете, всѣмъ можна вамъ служити.
— Дякую красно, панѣ, — сказавъ Блєзерсъ, обтерши рукавомъ уста. — Такій переслухъ — то суха робота. Що маєте по̂дъ рукою, панѣ? не робѣть собѣ черезъ насъ богато заходу.
— Що-жь вы любите? — спытавъ докторъ и по̂шовъ за панною до шафы.
— Єсли можна, то каплю горѣвки, пане, — о̂дпо-- ↑ Бо̂льша часть крадежей въ Лондонѣ о̂дбуваєсь въ порозумѣню зо̂ службою. — Прим. перекладчика.
