Сторінка:Дікенс К. Оліверъ Твістъ (Львів, 1891).pdf/189

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

зъ хаты, бѣжать за нимъ, бѣжуть оба въ двоє то̂лько, якъ попередного дня, а злодѣй десь знову пропавъ. И такъ то було ко̂лька разо̂въ. Сусѣды казали, що то чортъ Чіквіда обо̂кравъ тай ще жартувавъ собѣ зъ него, а други̂ казали, що нещасный Чіквідъ готовъ въ журбы збожеволѣти.

— Що сказавъ Джемъ Спієръ? — спытавъ докторъ, вернувши зновъ до комнаты.

— Джемъ Спієръ — о̂дповѣвъ оповѣдаючій — не говоривъ довго нѣчого, а слухавъ всього, — хочь того по нѣмъ не було видко, — на знакъ, що розумѣє ся на своѣмъ ремеслѣ. Але разъ рано приходить о̂нъ до Чіквіда и каже: „Приятелю добрый, я вже знаю, хто се крадѣжь поповнивъ.“ — Справдѣ! — крикнувъ Чіквідъ — о, мо̂й дорогій Спієръ, зробѣть такъ, щобъ я мо̂гъ по̂мститись на то̂мъ шибенику; тогды хочь вдоволеный помру. Дорогій Спієръ, якъ зове ся злодѣй? — „Приятелю добрый, — о̂дповѣвъ Спієръ и подавъ єму понюхати табаки — не робѣть зъ мене дурня. Вы сами̂ то зробили“. И такъ оно й було, Чіквідъ заробивъ собѣ черезъ те порядни̂ грошѣ, а зъ людей нѣхто й не догадавъ ся сего, бо о̂нъ мавъ розумъ и не кинувъ на себе по̂дозрѣня.

— Дивный случай, — замѣтивъ докторъ. — Але якъ хочете, то вже теперь можете по̂йти до хлопця.

Оба констаблѣ удали ся зъ Льосберномъ до комнаты Олівера. Джайльсъ присвѣчувавъ имъ. Хорый хлопець спавъ и выглядавъ слабше и блѣдше, якъ за дня. Докторъ по̂днявъ єго такъ, що о̂нъ мо̂гъ на хвилю сѣсти. Хлопець глянувъ блудными очима довкола, не знавъ, що зъ нимъ дѣє ся, и не пригадувавъ собѣ, де єсть и що зъ нимъ стало ся.

— Отже той хлопець, — сказавъ Льосбернъ тихо,