хочь таки дуже живо, — що въ городѣ зво̂дси недалеко за якусь малу провину, якъ то у дѣтей часто буває, стрѣлявъ самъ до себе и зранивъ ся. Потомъ хотѣвъ просити помочи у панѣ Мелі, а отсей быстроумный панъ зо̂ свѣтломъ въ руцѣ заразъ имивъ єго и такъ зъ нимъ зле обходивъ ся, що житю пацієнта грозить значна небезпечно̂сть. Се я можу посвѣдчити яко лѣкарь.
Блєзерсъ и Дифъ впялили очи на такъ имъ описаного Джайльса, а на єго лици було знати смѣшну мѣшанину зо̂ страху и заклопотаня.
— Чей не заперечите? — додавъ Льосбернъ, кладучи зновъ Олівера.
— Я хтѣвъ якъ найлѣпше, пане! — о̂дповѣвъ Джайльсъ. — Я думавъ, що то той хлопець; инакше бувъ бы я нимъ нѣ трохи не занимавъ ся. Та-жь я не такій недолюдокъ, пане.
— За якого хлопця вы єго мали? — спытавъ Блєзерсъ.
— За того, що вломлювавъ ся до комнаты, — о̂дповѣвъ Джайльсъ. — Они — они мали хлопця зъ собою.
— А маєте и теперь вы єго за того самого хлопця?
— Не можу певно сказати, не можу присягнути, що то о̂нъ.
— Що-жь думаєте?
— Я вже й самъ не знаю, що думати. Але здаєсь менѣ, що се не той самъ хлопець, — я майже певный, що то не о̂нъ. Вы знаєте, що то о̂нъ и не може бути.
— Пане, чи о̂нъ не выпивъ трохи? — спытавъ Блєзерсъ доктора.
За той часъ пробувавъ докторъ живчикъ Олівера, о̂дтакъ станувъ и замѣтивъ, що якъ панове сумнѣвають ся, то можуть въ сусѣдно̂й комнатѣ Брільса выпытати. Всѣ удались до сусѣднои комнаты, де закликано Брільса.