смерть. И такъ Блєзерсъ и Дифъ вернули зъ тымъ, зъ чимъ поѣхали.
Коротко сказавши, по довгихъ переговорахъ межи ними, а найблизшимъ мировымъ судьєю, давъ ся судья наклонити, щобы панѣ Мелі и панъ Льосбернъ заручили за хлопця и въ кождый часъ приставили єго до суду, коли єго заво̂звуть. Блєзерсъ и Дифъ достали ко̂лька ґвіней нагороды и вернула до Лондону зъ ро̂зными думками. Роздумавши добре всѣ обставины, Дифъ казавъ, що се родина Пітъ хотѣла вломатись, а Блєзерсъ бувъ переконаный, що то дѣло треба приписати великому Конкеєви Чіквідови.
По̂дъ спо̂льнымъ стараннымъ доглядомъ панѣ Мелі, Рожѣ и щиросердечного доктора Оліверъ приходивъ щоразъ бо̂льше до здоровля. Єсли горячихъ молитвъ, що зъ вдячного серця плывуть, выслухує Богъ, — бо на що-жь и здались молитвы, єсли Богъ ихъ не слухає? — то почувъ о̂нъ, якъ сирота-хлопець благословивъ своихъ добродѣѣвъ и якъ се они зъ вдоволеньемъ и радостію приймали за нагороду.
