прихильныхъ, милыхъ пань и якъ дуже о̂нъ бажає и сподѣває ся, выздоровѣвши, зложити можливи̂ доказы своєи вдячности, щось зробити, хочь що будь, кобы лишь имъ показати свою любовь, що серце єму наповняла, кобы лишь переконати ихъ, що знає оцѣнити доброту, що бѣдный сирота-хлопець, выратованый ними зъ нужды, або и о̂дъ смерти, бажає всѣми силами и зъ найбо̂льшою радостію служити имъ.
— Бѣдна дитина! — сказала Рожа, коли о̂нъ одного дня хотѣтъ блѣдыми устами вылепетѣти слова вдячности. — Ты будешь мати богато нагоды намъ послужити, єсли хочешь. Мы ѣдемо на село, а моя тѣтка хоче и тебе взяти зъ собою. Сельскій споко̂й, чистый воздухъ, весела и красна весна поможуть тобѣ скоро зовсѣмъ выздоровѣти, а мы тобѣ вже дамо сотки малыхъ занять, скоро вже будешь мо̂гъ де-що робити.
— Де-що робити! — сказавъ Оліверъ. — Кобы я мо̂гъ лише для васъ робити, васъ тымъ радувати, що поливавъ бы ваши цвѣты, годувавъ ваши птички, цѣлый день бѣгавъ для васъ гетъ и назадъ, що бы я за те давъ!
— Не потребуєшь за те нѣчого давати, — о̂дповѣла Рожа усмѣхаючись, бо — вже казала я тобѣ, що мы тобѣ дамо преро̂зни̂ занятя, а мене вже й тымъ дуже врадуєшь, єсли бодай половину зъ того зробишь, що обѣцюєшь.
— Урадую васъ, — яки̂-жь вы добри̂! — кликнувъ Оліверъ.
— Ты мене ще бо̂льше врадуєшь, нѣжь якъ я тобѣ се можу сказати. Я вже несказано рада, коли подумаю, що мою любу, дорогу тѣтку выбрало провидѣнье и дало ѣй выратувати хлопця зъ такъ страшного положеня, яке ты намъ описавъ. Якъ лише побачу, що єи