льовъ продавъ сво̂й домъ зъ всѣми движимостями и передъ шести тыжднями поѣхавъ до захо̂днои Индіи. Оліверъ заломивъ руки и мало не впавъ на землю.
— Чи забравъ и свою господиню? — спытавъ Льосбернъ, помовчавши хвильку.
— Забравъ, пане. Поѣхало ихъ троє: старый панъ, господиня и приятель єго.
— Завертайте до дому, — сказавъ Льосбернъ до во̂зника — а ѣдьте такъ, щобы якъ найскорше выдобутись зъ проклятого Лондону.
— Книгарь, пане, — може вступимо до него? — обо̂звавсь наразъ Оліверъ. — Я знаю, де о̂нъ мешкає. Прошу васъ, ѣдьмо до него.
— Моя дитинко, на оденъ день вже маємо досыть розчаровань. Заѣдемо до книгаря, а тамъ певно почуємо, що о̂нъ сво̂й до̂мъ по̂дпаливъ, або втѣкъ, або померъ. Нѣ, нинѣ заразъ вернемо до Черці.
По̂дъ вражѣньемъ першои хвилѣ повторивъ сво̂й приказъ и они вернули до Черці.
Зазнане го̂рке розчарованье зажурило дуже Олівера въ пору єго щастя. Бо ко̂лько-жь то разо̂въ по̂дчасъ слабости радѣвъ о̂нъ на думку, що скаже єму панъ Бравнльовъ и панѣ Бедвінъ и що то за радо̂сть буде, якъ имъ оповѣсть, ко̂лько довгихъ днѣвъ и вечеро̂въ переживъ о̂нъ, згадуючи, що они для него зробили, а зо̂ слезами въ очахъ — о уведеню єго зъ ихъ дому. Надѣя, що очистить ся зъ по̂дозрѣня, додавала єму не въ одну лиху годину охоты до житя; а теперь они выѣхали зъ краю въ то̂мъ переконаню, що о̂нъ злодѣй и обманникъ, — въ переконаню, яке можуть мати до послѣднои годины, — и сеи думки не мо̂гъ Оліверъ легко знести, бо була за прикра.
Але обходженье єго добродѣѣвъ и приятелѣвъ зъ