Ця сторінка вичитана
нимъ не змѣнилось. Коли по двохъ тыждняхъ настала гарна весняна погода, дерева зазеленѣли молодымъ, свѣжимъ листьемъ, а цвѣты зачала цвисти, приготовились они до выѣзду зъ Черці на ко̂лька мѣсяцѣвъ. Срѣбне начинье, котре збудило таку жадобу у жида, занесли въ добрый сховокъ, Джайльса и Брільса лишили стерегти до̂мъ и о̂дъѣхали на село, забравши Олівера зъ собою.
Хто змо̂гъ бы описати одушевленье и щастье, ро̂вновагу душѣ и солодкій, милый споко̂й, якого зазнававъ все ще слабый хлопець въ бальсамічно̂мъ воздусѣ, на зеленыхъ горбахъ и въ красныхъ лѣсахъ, що окружали мале село, єго нове мешканье! Хто змо̂гъ бы словами описати, якій споко̂й, яку свѣжо̂сть, яку радо̂сть вливає весна на селѣ въ серця втомленыхъ мешканцѣвъ мѣста! А и ти̂ люде, що цѣле житье провели въ тѣсныхъ людныхъ улицяхъ въ безнастанныхъ клопотахъ, що нѣколи не мали бажаня змѣнити своє положенье, що муры и камѣнье, ти̂ вузки̂ границѣ ихъ малыхъ щоденныхъ прогульокъ, майже зачали любити — и ти̂ люде, якъ звѣстно, ради̂ бодай на хвилю глянути въ лице природы, коли вже зближає ся година ихъ смерти. Далеко о̂дъ мѣсця ихъ труду, болю и радости, они — якъ здаєсь — молоднѣють, вышукуючи день въ день зелени̂, сонѣчни̂ мѣсця, а коли лишь дивлять ся на синє небо, на луги, цвѣтами засѣяни̂ и на блыскучій пото̂къ, то вже чують, якъ буде въ небѣ. Се осолоджує имъ послѣдни̂ хвилѣ и они сходять до могилъ, якъ заходяче сонце, те сонце, на котрого захо̂дъ они зъ такимъ одушевленьемъ дивились зо̂ своєи само̂тнои, тихои комнатки. Спомины, выкликани̂ споко̂йными, сельскими сценами, не суть зъ того свѣта, то не свѣтови̂ думки або надѣѣ. Солодкій, лаго̂дный вплывъ тыхъ спомино̂въ може васъ навчити — звивати свѣжи̂ вѣнцѣ на гробы дорогихъ нашихъ осо̂бъ, очищу-