єго черезъ по̂сланця до Черці. По̂сланця має господарь гостинницѣ и я сподіваюсь, що ты все зробишь якъ належить ся.
Оліверъ не годенъ бувъ о̂дповѣсти, але зъ лиця єго видко було, що не мо̂гъ на мѣсци встояти, такъ скоро хотѣвъ ити въ дорогу.
— А ту ще одно письмо, — говорила дальше задумана панѣ Мелі — але й сама не знаю, чи по̂слати єго, чи ждати, що станесь зъ Рожею. Я бы волѣла се письмо задержати и выслати ажь тогды, якъ буде дуже небезпечно.
— Чи се такожь до Черці, панѣ? — спытавъ Оліверъ нетерпеливо и дрожачу руку простягъ за листомъ.
— Нѣ, — о̂дповѣла панѣ.
Але таки дала хлопцева письмо, бо за думками й забула про него, а Оліверъ прочитавъ, що адресоване було се письмо до Гаррі Мелі въ добрахъ одного льорда, котрого про̂звища о̂нъ ще нѣколи не чувъ.
— Такъ взяти и се письмо? — спытавъ нетерпеливо Оліверъ.
— Нѣ, зажду до завтра, — о̂дповѣла панѣ Мелі, казала о̂ддати собѣ письмо, дала єму грошѣ и о̂нъ выбѣгъ. Скоро прибувъ на мѣсце весь запорошеный. Найшовъ гостинницю по̂дъ Юріємъ и звернувъ ся до почтаря, сей о̂дославъ єго до паробка, паробокъ до господаря и ажь той перечитавъ помалу адресу и зачавъ писати та выдавати приказы. На се потребувавъ немало часу. Оліверъ мало самъ не скочивъ на коня и не поѣхавъ. Але вко̂нци надъѣхавъ дорогою по̂сланець господаря и за хвилю зновъ о̂дъѣхавъ. Оліверъ, що стоявъ передъ дверми, выйшовъ зъ легкимъ серцемъ на подво̂рьє гостинницѣ, щобы якъ найскорше вернути домо̂вь. Звер-