Сторінка:Дікенс К. Оліверъ Твістъ (Львів, 1891).pdf/208

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

нувши коло угла стайнѣ, набѣгъ на якогось великого чоловѣка, схованого въ плащи, що якъ разъ въ ту хвилю выйшовъ мабуть зъ гостинницѣ.

— А, до чорта, се що? — крикнувъ сей чоловѣкъ, о̂дскочивши въ задъ и влѣпивши очи въ Олівера.

— Простѣть, пане, — сказавъ Оліверъ — я дуже спѣшивъ ся и не видѣвъ васъ.

— До сто чорто̂въ! — воркотѣвъ той самъ до себе и все дививъ ся своими великими чорными очима на хлопця. — И хто бы сподѣвавъ ся? На порохъ єго зо̂три, а о̂нъ и зъ марморовои домовины встане и заступить тобѣ дорогу!

— Менѣ дуже прикро, пане, — залепетѣвъ змѣшаный Оліверъ — чей я вамъ нѣчо злого не зробивъ.

— А зо̂гнивъ бы ты! — воркотѣвъ дальше чоловѣкъ, затыснувши зубы. — Кобы я такъ мавъ о̂двагу сказати слово, за одну но̂чь уво̂льнивъ бы ся я о̂дъ него. Все лихо на твою голову и джума на тебе, ты пекольне насѣнье! Що ты ту маєшь робити?

Погрозивъ пястуками, заскреготавъ зубами и ступивъ крокъ впередъ, якъ бы хотѣвъ ударити Олівера, але наразъ упавъ на землю и зачавъ вити ся, а густа пѣна выступила єму на уста. Оліверъ дививъ ся ще хвилю на божево̂льного (бо за такого мавъ о̂нъ сего страшного чоловѣка) и побѣгъ до гостинницѣ, во̂звати о помо̂чь. Пото̂мъ не гаючи часу побѣгъ до дому, дуже здивованый и самъ не сво̂й черезъ того дивного, незнаного чоловѣка. Але небавомъ забувъ за ту цѣлу пригоду, бо вернувши до дому панѣ Мелі, побачивъ и почувъ що иншого, а се дало зовсѣмь иншій напрямъ єго думкамъ.

Станъ Рожѣ дуже пого̂ршивъ ся и вже о̂дъ по̂в-