завъ паничь, — а я помаленьки по̂йду за возомъ, щобы трохи прийти до себе, закимъ стану передъ єн очима. Можете ѣй сказати, що я прийду.
— Простѣть, пане Гаррі, — о̂дповѣвъ Джайльсъ, — але зробили бы вы менѣ велику ласку, коли бы почтареви казали се донести. Я не можу такъ передъ дамами являтись; всю повагу я бы у нихъ втративъ.
— Якъ хочете, Джайльсъ, — о̂дповѣвъ паничь усмѣхнувшись. — Можете и зъ нами ити, лише наложѣть на голову яку иншу шапку, щобы насъ не мали за божево̂льныхъ.
Джайльсъ нагадавъ собѣ зо̂ страхомъ свою шапку, сховавъ єи до кишенѣ, а замѣсть неи насадивъ капелюхъ. Почтарь поѣхавъ впередъ, а Джайльсъ, панъ Мелі и Оліверъ ишли за нимъ пѣшки.
Одъ часу до часу дививъ ся Оліверъ на панича зъ боку зъ великою цѣкавостію. Панъ Мелі мавъ може двацять пять лѣтъ и бувъ середного росту. Зъ правильныхъ чертъ єго лиця выглядала щиро̂сть, а поведенье єго було дуже звинне и приманливе. Мимо ро̂зницѣ въ вѣку бувъ о̂нъ такъ подо̂бный до старои дамы, що и Оліверъ бувъ бы мавъ єго за якого близького свояка панѣ, хочь бы о̂нъ и не назвавъ єи бувъ матерію.
Панѣ Мелі выжидала єго тужно и нетерпеливо, а привитанье матери и сына не було безъ зворушеня.
— Мамо, чому вы менѣ скорше не написали? — шептавъ о̂нъ.
— Я написала, — о̂дповѣла она — але розваживши добре, задержала листъ, поки не почула слова пана Льосберна.
— Чому-жь вы выставились на небеспечно̂сть, такъ можливу? Єсли бы Рожа — слова теперь не можу вымовити — єсли бы слабо̂сть Рожѣ взяла иншій зворотъ,