Сторінка:Дікенс К. Оліверъ Твістъ (Львів, 1891).pdf/217

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— Якъ бы по вашо̂мъ тонѣ судити, то она мене нерадо выслухає, — сказавъ молодець зо̂ страхомъ.

— Зовсѣмъ нѣ, — о̂дповѣла мати — выслухає радо.

— Чи она справдѣ нѣкого иншого не любить?

— Нѣ. Ты вже пануєшь зовсѣмъ надъ єи серцемъ. Инакше я дуже мылюсь. — Послухай мене, — говорила дальше, коли сынъ хотѣвъ ѣй о̂дповѣсти, — ще тобѣ одно скажу. Розважь добре, закимъ свою судьбу поставишь на сей жребій, закимъ дашь ся увести найвысшо̂й надѣи, розважь исторію житя Рожѣ, мо̂й любый сыну и роздумай, якій се буде мати вплывъ на єи рѣшенье, єсли она довѣдаєсь о своѣмъ сумнѣвно̂мъ походженю. Бо она намъ о̂ддана всею своєю благородною душею, а прито̂мъ потрафить и въ великихъ и въ малыхъ рѣчахъ зробити зъ себе найбо̂льшу жертву.

— Що вы тымъ хочете сказати, мамо? — спытавъ сынъ.

— Я хочу, щобы ты самъ о̂дгадавъ, — о̂дповѣла панѣ Мелі. — А теперь мушу ити до Рожѣ. Богъ зъ тобою!

— Чи я нинѣ вечеромъ буду зъ нею видѣтись?

— Будешь, якъ лишь о̂до̂йду о̂дъ Рожѣ.

— Скажете ѣй, що я ту?

— Розумѣєсь.

— А такожь, — якъ я дуже о ню лякавъ ся и якъ я бажаю зъ нею видѣтись?

— И се скажу, — о̂дповѣла панѣ Мелі, стиснула сынови щиро руку и по̂шла.

По̂дчасъ сеи короткои розмовы стоявъ Льосбернъ зъ Оліверомъ въ найдальшо̂мъ кутѣ комнаты. Теперь звитавъ ся щиро зъ Гаррімъ и мусѣвъ єму оповѣсти якъ найдокладнѣйше слабо̂сть и теперѣшный станъ хо-