Сторінка:Дікенс К. Оліверъ Твістъ (Львів, 1891).pdf/219

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

бы о̂нъ забувъ бути чемнымъ супроти низшихъ. О̂дтакъ зачавъ о̂нъ широко розповѣдати, якій о̂нъ скромный и не выбагливый, за що єго дуже похвалили, бо такъ звычайно дѣєсь въ такихъ случаяхъ при знатныхъ особахъ.

А на горѣ минавъ вечѣръ дуже весело, бо докторъ бувъ въ найлѣпшо̂мъ настрою, а Гаррі Мелі хочь якъ бувъ зъ початку втомленый и задуманый, не мо̂гъ и самъ не розвеселитись. Льосбернъ жартувавъ и оповѣдавъ, а Оліверови здавалось, що ще нѣколи въ житю не чувъ такъ смѣшныхъ рѣчей. На велику потѣху доктора о̂нъ безнастанно смѣявъ ся, докторъ такожь а вко̂нци и Гаррі, бо и смѣхъ має силу заразливу. Словомъ, були они такъ вдоволени̂, якъ лише середъ даныхъ обставинъ могли бути. Вже по̂зно було, коли всѣ зъ легкимъ и споко̂йнымъ серцемъ захотѣли спати, бо по непевности и обавѣ, зазнано̂й въ послѣдныхъ дняхъ, дуже потребували спокою.

На другій день рано взявъ ся Оліверъ до свого звычайного занятя такъ радо и зъ такою надѣєю, якъ се єму по єго думцѣ вже давно не лучалось. Журба щезла зъ єго лиця, якъ черезъ яки̂ чары; здавалось єму, що цвѣты въ двоє такъ ясно блыщать по̂дъ росою, що лего̂тъ шелестить милѣйше листьемъ, що небо чистѣйше и бо̂льше ясне, якъ звычайно.

Се вплывъ нашого власного внутрѣшного успособленя, коли мы инакше дивимось на свѣтъ. Ти̂, що нарѣкають на свѣтъ и людей и кажуть, що все чорне и неясне, правду кажуть; але темни̂ барвы — се о̂дбитки ихъ хорыхъ очей и сердець. Правдиви̂ и дѣйстни̂ суть краски нѣжни̂, лишь треба на нихъ веселѣйшими очима дивитись.

Се го̂дне уваги и Оліверъ се не мо̂гъ не замѣтити,