шенье. — Єсли ты вѣришь, що я и чутье маю и вдячна єсмь, то слухай моєи о̂дповѣди.
— Чи скажешь, дорога Роже, що маю старати ся, заслужити собѣ тебе?
— Скажу тобѣ, що ты мусишь старати ся мене забути, не якъ свою давну милу товаришку забавъ, бо се бы мене несказано тяжко зранило и заболѣло, але якъ предметъ твоєи любови. Глянь на свѣтъ, ко̂лько на нѣмъ такихъ сердець, котри̂ ты зъ такою самою гордостію можешь зыскати; якъ звѣришь ся менѣ зъ любвою до якои иншои, то я буду тобѣ найправдивѣйшою, найгорячѣйшою и найвѣрнѣйшою приятелькою.
Обоє замовкли, а Рожа закрыла своє лице и дала сльозамъ волю. Гаррі все ще тримавъ єи за руку.
— А твоя причина яка, Роже? — зачавъ о̂нъ вко̂нци тихимъ голосомъ. — Чи можу знати причину, що спонукує тебе до такого рѣшеня?
— Ты маєшь право питатись о причину, — о̂дповѣла Рожа — але нѣчого такого не зможешь сказати, що бы змѣнила моє рѣшенье. Се мо̂й обовязокъ и я мушу єго виконати, обовязокъ супротивъ иншихъ и супротивъ себе самои.
— Себе самои?
— Такъ, Гаррі, супротивъ себе самои. Я сирота безъ маєтку, зъ плямою на имени, не зможу передъ свѣтомъ доказати, що я не зъ низькихъ причинъ скорыстала зъ твоєи першои любови и причепилась, якъ тягаръ оловяный, до всѣхъ твоихъ надѣй и пляно̂въ. Се мо̂й обовязокъ и супротивъ тебе и твоєи родины и я мушу перестерегти тебе, щобы ты въ порывѣ свого благородного серця не ставивъ собѣ такои перепоны до дальшого поступу.