— Чи ты думаєшь цѣлый день сидѣти и храпѣти? спытала она.
— Я думаю такъ довго сидѣти, доки менѣ схоче ся, — о̂дповѣвъ о̂нъ — и хочь я зовсѣмъ не храпѣвъ, то теперь якъ господарь дому стану храпѣти, пчихати, смѣяти ся и плакати, — що менѣ захоче ся.
— Якъ господарь дому! — насмѣвалась панѣ Бумбль зо̂ страшенно ненавистнымъ видомъ.
— А якъ-же, якъ господарь дому. Господарь-чоловѣкъ має право по̂сля своєи волѣ жити и розказувати.
— А яке-жь до лиха має право жѣнка?
— Жити по̂сля волѣ чоловѣка и слухати єго. Тво̂й нещасливый небо̂щикъ повиненъ бувъ тебе того навчити. Тогды може бувъ бы живъ — тай кобы о̂нъ бувъ живъ, той добрый чоловѣкъ!
Панѣ Бумбль по̂знала, що теперь надо̂йшла рѣшуча хвиля, щобы або разъ на все взяти власть въ свои руки, або єи зречи ся. Тому впала на крѣсло, назвала пана Бумбля недолюдкомъ зъ камѣннымъ серцемъ и заллялась слезами.
Але сльозы не зашкодили серцю Бумбля; оно було вытревале на воду. Такъ якъ фільцови̂ капелюхи, котри̂ можна мити и на дощи выправити, стали єго нервы черезъ сльозы жѣнка ще крѣпши̂. Плачь єи толкувавъ о̂нъ собѣ такъ, що она мовчки признає єго перевагу надъ собою, и на се бувъ о̂нъ дуже гордый. Глянувъ на свою жѣнку зъ великимъ вдоволеньемъ и заохочувавъ єи всякими способами до плачу, бо се дуже здорово, якъ лѣкарѣ кажуть.
— Се розширює легки̂, змыває лице, заострює очи и охолоджує надто горячій темпераментъ, — сказавъ о̂нъ — отже плачь лише дальше.
По тыхъ шутливыхъ словахъ хопивъ за капелюхъ,