насадивъ єго бундючно на бакиръ, якъ чоловѣкъ, що чує свою перевагу и хоче єи показати въ о̂дповѣдный спосо̂бъ, запхавъ руки въ кишенѣ и чепурнымъ крокомъ по̂шовъ до дверей.
Панѣ Бумбль тому пробувала плакати, бо то не то̂лько труду коштувало, що бійка. Але теперь була она готова ужити и сего труднѣйшого способу, що панъ Бумбль небавомъ замѣтивъ.
А замѣтивъ о̂нъ се передовсѣмъ по глухо̂мъ ударѣ, о̂дъ котрого єго капелюхъ полетѣвъ въ найдальшій кутъ комнаты. Коли по тако̂мъ початку о̂дкрылась голова пана Бумбля, хопила єго досвѣдна дама одною рукою за горло, а другою вправно и добре била по головѣ, неначе градъ падавъ. Пото̂мъ змѣнила она трохи своє поступовавье, подрапала єму лице и вырвала жменю волося, а покаравши въ такій досадный спосо̂бъ, кинула єго на столець, що якъ на лихо стоявъ по̂дъ рукою и казала єму ще разъ говорити о своихъ правахъ, єсли має охоту.
— Дай менѣ споко̂й! — крикнувъ о̂нъ приказуючимъ голосомъ — и забирай ся менѣ заразъ зъ очей, єсли не хочешь, щобъ я чого очайдушного не зробивъ.
О̂нъ станувъ зъ дуже заклопотанымъ лицемъ, думавъ надъ тымъ, що найбо̂льше може бути очайдушне, по̂днявъ сво̂й капелюхъ и глянувъ на дверѣ.
— Забираєшь ся? — крикнула панѣ Бумбль.
— Забираю ся вже, забираю, — о̂дповѣвъ о̂нъ, скоро цофаючись до дверей, — я зовсѣмъ не думаю — справдѣ, я вже забираю ся, мила, — але-жь и сильна ты такъ, що я справдѣ —
Панѣ Бумбль зо̂гнула ся въ то̂й хвили, щобы поправити помятый диванъ на по̂длозѣ, а чоловѣкъ єи тымчасомъ выскочивъ за дверѣ и не думавъ вже своєи