Сторінка:Дікенс К. Оліверъ Твістъ (Львів, 1891).pdf/239

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

бесѣды ко̂нчити. Корні стала панею, побоєвища, а панъ Бумбль очевидно налякавъ ся и почавъ утѣкати. Єму страшно хотѣло ся по̂мсты, о̂нъ дуже радъ бувъ познущатись надъ кимъ, налякати кого, и такъ — розумѣє ся — ставъ о̂нъ трусомъ. Але черезъ се характеръ єго зовсѣмъ не тратить на вартости, бо ко̂лько-жь то уряднико̂въ, дуже поважаныхъ и загально подивлюваныхъ мають таки̂ сами̂ слаби̂ стороны! Мы зробили сю замѣтку якъ разъ въ користь єго, щобы нашого читача ще лѣпше переконати, якъ о̂дповѣднымъ бувъ панъ Бумбль на урядника.

Але пониженю єго ще не було ко̂нця. Перейшовъ о̂нъ цѣлый до̂мъ и вперве подумавъ, що законъ для убогихъ справдѣ за острый, и що чоловѣко̂въ, котри̂ утѣкають о̂дъ своихъ жѣнокъ и лишають ихъ на удержаню прихода, зовсѣмъ не треба бы по̂сля закону карати, а противно нагородити, якъ заслуженыхъ людей и мученико̂въ. Зъ такими думками зближивъ ся о̂нъ до однои комнаты, де звычайно жѣнки зъ закладу убогихъ прали приходске бѣлье, и де о̂нъ почувъ голосну розмову.

— Гмъ! — сказавъ о̂нъ, принимаючи вроджену свою повагу, — бодай ти̂ бабы мусять на будуче знати мою силу. Гей, бабы прокляти̂, якъ вы до чорта смѣєте ту такъ кричати!

Зъ тыми словами отворивъ о̂нъ дверѣ, ступивъ гордо и гнѣвно до середины, але заразъ пото̂мъ ставъ незвычайно поко̂рнымъ, коли побачивъ свою жѣнку.

— Я не знавъ, моя дорога, що ты ту, — сказавъ о̂нъ.

— Не знавъ, що я ту? — прискочила она до него.  Що ты ту маєшь робити?

— Они мабуть за богато говорили, щобы могли