людиною. Передъ часинкою бувъ се тихій, поко̂рный, несмѣлый, загулюканый хлопчина.
Ной обуривъ ся и почавъ страшно кричати:
— Ратуйте! хоче мене убити! Чарльото! панѣ Соерберрі! Оліверъ збожеволѣвъ! Ратуйте!
Не тревало довго, а на єго крикъ озвавъ ся другій. Надбѣгла Чарльота. Панѣ Соерберрі задержалась ще на сходахъ, щобы впередъ пересвѣдчити ся, чи єи житю не грозить небезпечно̂сть. Вко̂нци прибѣгла и она на мѣсце. Чарльота схопила Олівера и давай обкладати сильнымъ кулакомъ; панѣ Соерберрі зловила єго за другу руку и додрапала єму лице, а Ной, по̂днявши ся зъ землѣ, почавъ стусанити въ плечѣ. Коли вже потомили ся, заволѣкли Олівера до смѣтниковои комо̂рки и замкнули.
Панѣ Соерберрі повалила ся знеможена на столець и голосно дякувала Богу, що єи вкупѣ зъ Чарльотою и Ноємъ не вымордувавъ Оліверъ. Чарльота сказала, що прецѣнь буде для пана маленька научка, щобы не бравъ до дому креатуръ, що́ вже о̂дъ колыски призначени̂ на злодѣѣвъ и розбо̂йнико̂въ. Ной остерѣгъ, що Оліверъ хоче вывалити дверѣ своєи вязницѣ. Пана Соерберрі не було дома, то выслано чимъ скорше Ноя, щобы заразъ покликавъ пана Бумбля.
