Бумбль самъ себе. О̂нъ хотѣвъ довѣдатись, якъ чужинець зве ся, и сподѣвавъ ся, що чужинець самъ назве ся.
— А, то вы не за мною заглядали, — сказавъ незнакомый, глумливо стягаючи уста, — бо чей бы вы знали, якъ я зву ся. Я бы вамъ радивъ, зовсѣмъ о те не пытати ся.
— Я зовсѣмъ нѣчого злого не думавъ вамъ зробити молодче, — о̂дповѣвъ Бумбль, схиливши голову на груди.
— Тай нѣчо злого менѣ не зробили, — сказавъ той скоро.
Зновъ стало тихо и зновъ чужинець по яко̂йсь хвили перервавъ мовчанку: менѣ здаєсь, що я васъ вже десь бачивъ. Вы тогды були инакше одягнени̂, я васъ стрѣчавъ лише на улици, але по̂знавъ васъ. Чи вы не були ту слугою приходскимъ.
Бумбль притакнувъ и не мало здивувавъ ся.
— Чимъ же вы теперь.
— Надзорникомъ дому, — о̂дповѣвъ Бумбль помалу и зъ великимъ натискомъ, щобы чужинця спинити о̂дъ надмѣрнои подуфалости. — Надзорникомъ дому, молодче!
— Але чей вы и теперь мабуть розумѣєте такъ само, якъ давнѣйше, зъ чого для васъ хосенъ, а зъ чого нѣ? — говоривъ незнакомый дальше, взявши добре на око Бумбля, що не мало задивованый дививъ ся на него. — Не бо̂йте ся, можете менѣ сказати щиро. Та-жь видите, що я васъ досыть добре знаю.
— Жонатый чоловѣкъ, — о̂дповѣвъ Бумбль, прислонивъ очи рукою и мѣривъ незнакомого о̂дъ но̂гъ до до головы, — якъ и всякій иншій, радъ бы такожь въ чесный спосо̂бъ заробити якій гро̂шь. Уряднико̂въ прихода не платять такъ добре, щобы ти̂ не приняли дечо-