Сторінка:Дікенс К. Оліверъ Твістъ (Львів, 1891).pdf/248

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— Мы — мы хотѣли трохи охолодитись, — вылепетѣвъ Бумбль, боязко оглядаючись.

— Хотѣли охолодитись! — о̂дповѣвъ Монкъ. — Весь дощь, що впавъ вже зъ неба и ще спаде, не зможе загасити пекольного огню, якій чоловѣкъ носить въ собѣ. Не думайте, що такъ легко можете охолодитись.

Зъ тыми приємными словами и зъ хмарнымъ, блуднымъ поглядомъ звернувъ ся Монкъ до панѣ Бумбль, котра спустила передъ нимъ очи на землю, хочь єи впрочо̂мъ не такъ легко можна було наполохати.

— Чи то ваша жѣнка? — спытавъ Монкъ.

— Гмъ! Ага, — о̂дповѣвъ панъ Бумбль, памятаючи добре осторогу жѣнки.

— Вы може думаєте, що жѣнки не вмѣють додержати тайны! — обо̂звалась панѣ Бумбль и глянула быстро и пытаючо на Монка.

— Я знаю лишь, що они про одно мовчать такъ довго, поки не выявить ся, — о̂дповѣвъ Монкъ зго̂рдно.

— А то про що? — спытала панѣ Бумбль такимъ самымъ довѣрочнымъ голосомъ.

— Про те, що втратили свою добру славу, — сказавъ Монкъ — и такъ само не бою ся, що жѣнка выхопить ся зъ тайною, коли знає, що за те повѣсили-бъ єи або выгнали зъ краю. Зрозумѣли?

— Нѣ, — о̂дповѣла дама, трохи зарумянившись.

— Ну, певно, — сказавъ Монкъ глумливо — якъ вы можете мене розумѣти! — О̂нъ глянувъ на подружье на по̂въ глумливо, а на по̂въ гро̂зно, кивнувъ рукою, щобы за нимъ ишли, побѣгъ впередъ черезъ велику, але низьку комнату и хотѣвъ якъ разъ лѣзти по сходахъ, чи радше по драбинѣ, коли блыскавка заяснѣла въ отворѣ дому и загремѣло такъ, що ажь цѣлый запалый до̂мъ въ основахъ затрясъ ся.