єму. Зо̂ всѣхъ єго чертъ лиця и рухо̂въ видко було страхъ и справдѣ єму конче треба бы було зо̂брати всѣ свои силы, закимъ бы о̂дваживъ ся на яку-будь воєнну демонстрацію, вынявши хиба проти убогихъ або безоружныхъ людей.
— Дурень зъ тебе, — о̂дповѣла єму жѣнка — и найлѣпше зробишь, якъ будешь держати языкъ за зубами.
— А я сейчасъ побю єго, єсли не буде тихше говорити, — сказавъ Монкъ гнѣвно. — То о̂нъ вашь чоловѣкъ?
— О̂нъ мо̂й чоловѣкъ! — зареготалась панѣ Бумбль, выминаючи пытанье.
— Я такъ собѣ и думавъ, коли вы во̂йшли, — говоривъ Монкъ дальше, замѣтивши гнѣвный поглядъ, якій кидала жѣнка на свого чоловѣка. — Тымъ лѣпше; я не бою ся мати справу зъ людьми, коли бачу у нихъ таку саму волю, якъ и у себе. Я се не на жартъ кажу — дивѣть ся!
О̂нъ вытягнувъ мошонку зъ гро̂шми, вычисливъ двацять и пять соверено̂въ на сто̂лъ и посунувъ ихъ до жѣнки Бумбля.
— Возмѣть собѣ, — сказавъ о̂нъ — а теперь скажѣть менѣ, що маєте сказати, най лише мине той проклятый гро̂мъ, що якъ разъ летить надъ домомъ; я чую се.
Якъ лише гро̂мъ минувъ, по̂днявъ Монкъ голову зо̂ стола и нагнувъ ся до панѣ Бумбль, щобы почути, що она скаже. И обоє Бумблѣ нахилились надъ столомъ такъ, що головы ихъ стыкались. Матове свѣтло, що зъ завѣшенои лѣхтарнѣ якъ разъ на нихъ падало, освѣчувало ихъ блѣди̂ лиця, котри̂ выглядали тымъ страшнѣйше, що довкола нихъ була найбо̂льша темнота.