ня! Я звести не дамъ ся! Она сказала бо̂льше, — я васъ обоє убю, єсли не довѣдаюсь, що то було.
— И словечка не оказала бо̂льше, — о̂дповѣла панѣ Бумбль, анѣ трохи — якъ здавалось — не налякана гнѣвомъ Монка, коли чоловѣкъ єи очевидно дуже настрашивъ ся; — хопила лише мене судорожно за одѣжь, а коли померла и я розняла єи руку, то найшла въ нѣй кусень брудного паперу.
— Що на нѣмъ було? — перервавъ Монкъ, нахилившись.
— Нѣчого не було; то була картка заставна.
— Що заставила?
— Вже я вамъ по̂знѣйше скажу. Я думаю, що она переховувала якійсь часъ дорогоцѣнно̂сть, на яку була выставлена заставна картка, а пото̂мъ єи заставила и що року платила о̂дсотки, щобы на случай якого о̂дкрытя викупити єи. Але такъ не сталось и она померла зъ карткою въ рукахъ. А що заставъ бувъ бы за ко̂лька днѣвъ пропавъ, то я выкупила єго, бо думаю собѣ: придасть ся ще до чого.
— Де о̂нъ? — спытавъ Монкъ скоро.
— Ось на́ вамъ, — о̂дповѣла панѣ Бумбль и малу шко̂ряну мошонку кинула на сто̂лъ такъ скоро, якъ бы рада була єи позбутись. Монкъ хопивъ скоро и отворивъ дрожачими руками. Въ мошонцѣ була маленька золота коробочка, а въ нѣй два кучерѣ волося и простый золотый перстень слюбный.
— На спо̂дно̂й сторонѣ вырыте имя Аґнесъ, — сказала панѣ Бумбль, а на про̂звище лишене мѣсце. Пото̂мъ иде день и ро̂къ передъ родинами хлопця, якъ я довѣдалась.
— И то вже все? — спытавъ Монкъ, оглянувши ще докладно и зъ великою цѣкавостію мошонку.