— Все, — о̂дповѣла панѣ Бумбль, а єи чоловѣкъ зо̂тхнувъ довго и глубоко, якъ бы зъ радости, що все щасливо минуло и Монкъ не жадавъ звороту двацять пяти фунто̂въ. О̂нъ набравъ теперь такои о̂дваги, що обтеръ по̂тъ, котрый зъ початку розмовы выступивъ єму на чоло и лице.
— Бо̂льше не знаю нѣчого о то̂й справѣ, хиба що дещо догадую ся, — о̂до̂звалась єго жѣнка, по коротко̂мъ мовчаню — тай не рада я знати, бо то безпечнѣйше. Але чи можу васъ о дещо спытати?
— Можете, — сказавъ Монкъ, трохи задивованый — але чи я о̂дповѣмь, то инше пытанье.
— То мы лише будемо пытати ся, — замѣтила панѣ Бумбль, щобы вмѣшати въ розмову трохи дотепу.
— Чи се бажали вы до̂стати въ руки, що я вамъ дала? — спытала дама.
— Се — о̂дповѣвъ Монкъ. — А друге пытанье?
— Що вы думаєте зъ тымъ зробити, — чи можна сего проти мене ужити?
— Въ жаденъ спосо̂бъ, — сказавъ Монкъ — и противъ мене не можна сего ужити. Дивѣть ся; але не рушайтесь зъ мѣсця, бо згинете нѣ за цапову душу!
При тыхъ словахъ о̂дсунувъ о̂нъ наразъ сто̂лъ на бо̂къ и отворивъ велики̂ дверѣ въ по̂длозѣ. Ти̂ о̂дхилились въ низъ передъ самыми ногами Бумбля, ажь той якъ опареный цофнувъ ся ко̂лька кроко̂въ въ задъ.
— Гляньте въ низъ, — сказавъ Монкъ, освѣтивши лѣхтарнею отво̂ръ, — а не бо̂йте ся. Якъ бы я бувъ хотѣвъ, то вже давно мо̂гъ бы бувъ васъ тамтуды по̂слати, коли вы на дверехъ сидѣли.
Панѣ Бумбль приступила смѣло до отвору, а й чоловѣкъ єи о̂дваживъ ся те саме зробити, бо бувъ цѣкавый. О̂дъ дощу зо̂брала вода и шумѣла въ низу такъ