Сторінка:Дікенс К. Оліверъ Твістъ (Львів, 1891).pdf/258

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

найбо̂льшу нужду. Свѣдчило о то̂мъ и єго блѣде та змарнѣле лице.

Коло о̂кна сидѣла Нансі и направляла якусь стару одѣжь. Она такожь була блѣда и втомлена зъ голоду та неспаня и змѣнилась такъ, що лише по голосѣ можна було єи познати, коли о̂дповѣла Сайксови:

— Недавно сема минула. Біль, чи вамъ нинѣ вечеромъ лѣпше?

— Слабый я, мовь павутина, — о̂дповѣвъ о̂нъ и додавъ сво̂й звычайный прокло̂нъ. — Ходи сюды, подай менѣ руку и поможи встати зъ проклятого ло̂жка.

Черезъ недугу зовсѣмъ не ставъ Сайксъ привѣтнѣйшимъ, бо коли єго Нансі по̂дняла зъ ло̂жка и вела до крѣсла, о̂нъ клявъ, що невправно веде, и ударивъ єи.

— Вже скавулишь? — сказавъ о̂нъ. — Лишь не квичи менѣ. Якъ не знаєшь нѣчого лѣпшого, то забирай ся радше. Чуєшь?

— Та-же не позакладало менѣ, — о̂дповѣка дѣвчина, о̂двертаючи лице и силуючись усмѣхнути. — Але що вамъ на думку прийшло, Біль?

— Або ты выдумала що лѣпше? — спытавъ Сайксъ гро̂зно, замѣтивши слезы въ єи очахъ — Тымъ лѣпше для тебе.

— Хочь нинѣ вечеръ не гнѣвайтесь на мене Біль, — сказала она и поклала руку єму на плече.

— Чому?

— Ко̂лько то, ко̂лько ночей пересидѣла я коло васъ терпеливо, — о̂дповѣла она, зворушена нѣжностію жѣночою, черезъ що и голосъ єи ставъ мякшимъ, — пильнувала васъ, обходилась, якъ зъ дитиною! И вы певно не гнѣвались бы такъ на мене, якъ теперь, коли бы о то̂мъ подумали; правда, Біль? Такъ, чи нѣ? Скажѣть.