хто єи виховавъ, чи не я? И були бы вы єи мали, якъ бы не я?
Теперь вмѣшала ся Нансі до спору, але хитрому жидови якось удалось имъ обомъ заткати уста. Однакожь Сайксъ выхопивъ ся теперъ зъ новымъ жаданьемъ: сказавъ Фажинови, що мусить мати грошѣ.
— Не маю нѣчого, Біль, анѣ шелюга при души,— о̂дповѣвъ жидъ.
— Ну, то маєшь черезъ те бо̂льше дома, — сказавъ Сайксъ — и тому мушу я дещо зъ того мати.
— Бо̂льше дома! — крикнувъ Фажинъ, по̂днявши руки. — Я не маю такъ богато, — отъ лише —
— Не знаю, ко̂лько ты маєшь, — перебивъ єго Сайксъ — и ты мабуть самъ не знаєшь, бо то треба бы немало часу, щобы ихъ перечислити; але то все одно, я мушу нинѣ вечеромъ мати грошѣ.
— Добре вже, добре — о̂дповѣвъ Фажинъ зо̂тхнувши — пришлю вамъ майстромъ.
— Лишь не майстромъ, — сказавъ Сайксъ. — Майстеръ — трохи за великій майстеръ, готовъ забути принести, або въ дорозѣ де вступить, або поліцай єго зловить, все найдесь яка причина, а якъ нѣ, то выдумає єи. Нансі по̂де зъ тобою и принесе, а я тымчасомъ положу ся спати.
По ро̂зныхъ переговорахъ и спорахъ згодивъ ся жидъ дати Сайксови три фунты и чотыри шілінґи, почо̂мъ о̂до̂йшовъ зо̂ своими выхованцями, а Сайксъ положивъ ся на ло̂жко, щобы переспати часъ ажь до повороту Нансі. Въ помешканю жида сидѣвъ Тобі Крекітъ а панъ Чітлінґъ при пятнацято̂й грѣ въ крібеджъ. Чітлінґъ — роэумѣє ся — програвъ свою пятнацяту и послѣдну шѣстку.[1] Панъ Крекітъ — якъ здавалось —- ↑ Шѣсть пенсо̂въ.
