— Правда, Томъ, — о̂дповѣвъ жидъ — и чимъ скорше зачнешь бо̂льше зарабляти, тымъ лѣпше. Отже не гайте часу! Майстеръ, Чарль, пора вамъ ити на заробокъ, — вже майже десята, а ще нѣчого не заробили.
Майстеръ и Чарль сказали Нансі добрано̂чь и дотепкуючи собѣ зъ Тома Чітлінґа о̂до̂йшли. А поведенье Тома чей зовсѣмъ не впадало въ очи и не було незвычайне, бо ко̂лько-жь то молодыхъ джентельмено̂въ платить ще бо̂льши̂ грощѣ, щобы лише находити ся въ добро̂мъ товариствѣ; а ко̂лько то єсть такихъ добре выхованыхъ и знатныхъ пано̂въ, що становлять таке добре товариство! Панове ти̂ доходять до своєи славы майже въ такій самый спосо̂бъ, якъ елєґантный Тобі Крекітъ.
— Теперъ я дамь тобѣ грошѣ, Нансі, — сказавъ жидъ, коли тамти̂ о̂до̂йшли. — Правду сказати, я мало що й маю, бо робота — пстъ! — перебивъ о̂нъ самъ себе — що се? чуєшь?
Нансі сидѣла зъ заложеными руками и здавалась зовсѣмъ байдужна, чи хто приходить, чи нѣ, поки не почула голосу якогось мужчины. Зачувши голосъ, хопила капелюхъ и шаль и кинула ихъ скоро по̂дъ сто̂лъ. Заразъ пото̂мъ звернувъ ся до неи жидъ а она зачала нарѣкати слабымъ голосомъ, що дивно выглядало въ поро̂внаню зъ єи попередною нагальностію.
— Се чоловѣкъ, на котрого я ждавъ, — сказавъ жидъ шепотомъ и очевидно невдоволеный приходомъ.— Иде вже по сходахъ. Анѣ слова о грошахъ, дитинко, коли о̂нъ буде. О̂нъ ту довго не посидить, анѣ десять хвиль, люба дитино.
Костистый вказуючій палець поклавъ собѣ на уста и зближивъ ся зо̂ свѣтломъ до дверей. Вже взявъ за клямку, коли го̂сть отворивъ дверѣ и скоро во̂йшовъ. — То бувъ Монкъ.