ною. Хитрый єго приятель, жидъ, бувъ бы по̂знавъ, що она має якійсь замѣръ, але Сайксъ не мавъ такихъ спосо̂бностей, якъ Фажинъ, и не мо̂гъ розпо̂знати, що Нансі була незвычайно зворушена и неспоко̂йна.
Коли зближавъ ся вечеръ, она стала ще бо̂льше неспоко̂йна, а якъ при нѣмъ сидѣла и нетерпеливо ждала, поки не засне зъ запою, то лице єи було таке блѣде, а въ очахъ пробивавъ ся такій незвычайный огонь, що вко̂нци и Сайксъ мусѣвъ на се звернути увагу. О̂нъ бувъ втомленый пропасницею, пивъ горѣвку зъ горячою водою, щобы такъ дуже не палила, и подававъ Нансі чарку въ третье и въ четверте до наповненя, коли въ очи впала єму єи блѣдо̂сть и огонь въ очахъ. Видививъ ся на ню, по̂дперъ ся ло̂ктями, заворкотѣвъ прокло̂нъ и сказавъ:
— Але жь и выглядаєшь ты, якъ трупъ, що збудивъ ся до житя. Що тобѣ?
— Що менѣ? — о̂дповѣла она. — Нѣчо. Чого вы на мене такъ выдивились?
— А ты що зновъ верзешь? — спытавъ о̂нъ, поклавши руку на єи плечѣ и зовсѣмъ не легко потермосивши єи. — Що се? Що се значить? О чо̂мъ ты думаєшь дѣвчино?
— О ро̂зныхъ рѣчахъ, — о̂дповѣла она боязко и закрыла очи руками. — А вамъ на що знати?
Она хотѣла весело вымовити послѣдни̂ слова, але се Сайкса вразило ще бо̂льше, якъ єи попередный дикій и непевный поглядъ.
— Я тобѣ щось скажу, — говоривъ о̂нъ сумно. Єсли ты заразилась о̂дъ пропасницѣ и теперь єи маєшь то се щось незвычайне, а прито̂мъ и небеспечне. Чей не схочешь забратись о̂дъ мене — и Боже борони! ты не можешь забратись нѣколи!