— Я видѣвъ того пана, — о̂дповѣвъ хлопець — що для мене бувъ такій добрый, — пана Бравнльова, о котро̂мъ мы такъ часто говорили.
Де? — спытала Рожа.
— О̂нъ злѣзъ зъ воза и по̂шовъ до одного дому, — о̂дповѣвъ Оліверъ, а слезы радости полились єму зъ очей. — Я не говоривъ зъ нимъ, — не мо̂гъ, бо о̂нъ мене не видѣвъ, а я дрожавъ такъ, що кроку ступити не мо̂гъ. Але Джайльсъ вывѣдавъ ся, що о̂нъ въ то̂мъ домѣ мешкає. Дивѣть ся, — говоривъ о̂нъ, показуючи кусень паперу, — ту написано, де о̂нъ мешкає. По̂йду до него заразъ. Боже! Я не буду мо̂гъ прийти до себе, коли єго побачу и почую зновъ єго голосъ.
Рожа Мелі середъ тыхъ и подо̂бныхъ оклико̂въ радости хлопця ледви о̂дчитала адресъ пана Бравнльова: „Улиця Кревенъ на березѣ“, а по хвили рѣшилась, скористати безъ проволоки зъ о̂дкрытя Олівера.
— Скоро! — сказала она. — Кажи спровадити ту во̂зъ и будь готовъ, ѣхати зо̂ мною. Заразъ обоє поѣдемо, лише впередъ тѣтцѣ скажу, що на годину выѣдемо; я заразъ буду готова такъ, якъ ты.
Оліверови не треба було й казати, щобы спѣшивъ ся — и за нецѣлыхъ пять хвиль ѣхали вже обоє на означене мѣсце. Коли тамъ приѣхали, казала Рожа Оліверови зо̂стати въ возѣ, щобы впередъ приготовити старого пана на єго появу, сама злѣзла зъ воза и передала слугою картку до пана Бравнльова зъ просьбою, що хоче зъ нимъ говорити въ одно̂й дуже пильно̂й справѣ. Слуга вернувъ небавомъ и просивъ єи ити на гору. Она во̂йшла за нимъ до комнаты на поверсѣ и застала тамъ пристаркуватого пана въ яснозелено̂мъ сурдутѣ. Зъ лиця єго такъ и пробивалась добродушно̂сть. Коло него побачила другого старого пана въ нанкіно-