Сторінка:Дікенс К. Оліверъ Твістъ (Львів, 1891).pdf/285

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— О̂нъ свою голову зъѣсть, єсли думає инакше, — перечивъ ся Ґрімвіґъ.

— О̂нъ варта свою голову втратити, єсли бы не думавъ инакше, якъ говоривъ, — о̂дповѣвъ Бравнльовъ.

— А о̂нъ бы радъ того бачити, що наваживъ бы ся взяти єму голову, — сказавъ Ґрімвіґь, сильно пукнувши паличкою о по̂длогу.

Такъ посперечавшись, зажили оба табаки и подали собѣ руки, якъ звычайно.

 Отже, панѣ Мелі, — зачавъ Бравнльовъ, звертаючись до Рожѣ, — вернѣмъ до справы, въ котро̂й вы показали сто̂лько любви ближнього. Чи можу спытати, що знаєте о бѣдно̂мъ хлопци? Позвольте лише менѣ впередъ сказати, що я, абы єго найти, уживъ всѣхъ можливыхъ менѣ средствъ, а моя перша думка по выѣздѣ за границю, що о̂нъ мене обманивъ и бувъ въ змовѣ зъ давными своими товаришами та хотѣвъ мене обрабувати, вже значно захитана.

Рожа, котра за той часъ могла зо̂брати свои думки, оповѣла Бравнльовови все, що склалось зъ Оліверомъ, о̂дъ коли о̂нъ опустивъ єго до̂мъ, а замовчала лише про Нансі, бо про ню хотѣла зъ нимъ поговорити лише въ чотири очи. Своє оповѣданье зако̂нчила тымъ, що хлопець о̂дъ ко̂лькохъ мѣсяцѣвъ то̂льки й журбы мавъ, що не мо̂гъ свого давного добродѣя и приятеля о̂днайти.

— Слава Богу! — сказавъ старый панъ. — Ся звѣстка робить мене щасливымъ, дуже щасливымъ. Але вы, панѣ Мелі, не сказали менѣ, де о̂нъ теперь. Простѣть менѣ, — але чому не взяли вы єго зъ собою?

— О̂нъ жде на долѣ въ возѣ передъ брамою, — о̂дповѣла Рожа.

— Передъ моєю брамою? — скрикнувъ старый