тымчасовыхъ постановахъ вернули Рожа и Оліверъ домо̂въ.
Рожа зовсѣмъ добре вгадувала, якъ знаменитый докторъ розгнѣває ся, почувши оповѣданье Нансі; бо ледви єму се розказали, о̂нъ зачавъ клясти и грозити, казавъ, що Нансі якъ першу жертву о̂ддасть въ руки быстроумному Блєзерсови и Дифови, и вже наложивъ капелюхъ, щобы по̂йти закликати тыхъ благородныхъ людей до помочи. И о̂нъ певно бувъ бы такъ зробивъ, зовсѣмъ не думаючи, яки̂ бы зъ того були наслѣдки, але єго задержавъ въ части такій самый гнѣвъ Бравнльова, котрый такожь мавъ скору вдачу, а въ части мотивы и поясненя, котрыми Бравнльовъ думавъ якъ найлекше о̂двести єго о̂дъ нерозважного замѣру.
— Але що жь до лиха робити? — спытавъ горячій докторъ, коли во̂йшли до комнаты, де сидѣли обѣ дамы. — Чи зъ ласки нашои має жити безпечно всяка мужеска и женьска зволочь? Чи мы ще маємо ихъ просити, щобы приняли сто або ко̂лькасотъ фунто̂въ, якъ малу ознаку нашого поважаня и малый доказъ нашого признаня за ихъ доброту для Олівера?
— То нѣ, — о̂дповѣвъ Бравнльовъ зо̂ смѣхомъ, — але мы мусимо робити дуже розважно и осторожно.
— Розважно и осторожно! — скрикнувъ докторъ. — Та я бы всѣхъ тыхъ розбишакъ що до ноги…
— Все одно, щобы вы зъ ними зробили, — перервавъ єго Бравнльовъ, — але спытайте сами̂ себе, чи мы осягнули бы свою цѣль, хочь бы зробили зъ ними, що хотѣли?
— Яку цѣль? — спытавъ докторъ.
— Таку цѣль, що хочемо вывѣдатись, хто були родичѣ Олівера и постаратись о зворотъ єго спадщины,