котру єму — якъ зъ всѣхъ даныхъ видко — безлично и по̂дступно о̂добрали.
— А! — сказавъ Льосбернъ, охолоджуючись хустиною — я мало що не забувъ о то̂мъ.
— Отже видите, — сказавъ Бравнльовъ. — Що бы мы зыскали, якъ бы на пр. удалось намъ о̂ддати въ руки справедливости всѣхъ го̂льтаѣвъ, не наразивши бѣднои дѣвчины на небезпечно̂сть?
— Се бы зыскали, що декотри̂ зъ нихъ повисли бы, а прочихъ бы вышупасовали, — о̂дповѣвъ докторъ.
— Дуже добре, — сказавъ Бравнльовъ смѣючись,— але зъ ними те станесь певно и безъ насъ, а якъ мы въ те вдамось, то мабуть зъ того готова выйти велика Донъ-Кіхотерія, а для насъ чи радше для Олівера — все одно — выйшла бы шкода.
— Якимъ способомъ? — спытавъ докторъ.
— Чи-жь се не ясне, — о̂дповѣвъ Бравнльовъ — що намъ буде дуже тяжко о̂дкрыти тайну, єсли не зможемо спонукати Монка до розкаяня? Але се можна осягнути лише по̂дступомъ и тымъ, що опамятаємо єго, єсли ще до теперь яки̂ го̂льтаѣ не взяли єго въ свои руки. Бо хочь бы єго и зловили, то мы доказо̂въ противъ него не маємо. О̂нъ — о ско̂лько мы знаємо, а радше, якъ видко зо̂ знаныхъ намъ обставинъ, — не бравъ участи въ жадно̂й крадежи або розбою шайки злодѣѣвъ. Хочь бы єго и не уво̂льнили, то се дуже неимовѣрне, щобы єго засудили на яку иншу кару, хиба що замкнуть єго якъ волоцюгу. А тогды уста єго були-бъ разъ на все замкнени̂ и мы бы не осягнули своєи цѣли такъ само, якъ бы о̂нъ бувъ глухимъ, нѣмымъ, слѣпымъ и божево̂льнымъ.
— Я васъ ще разъ пытаю, — сказавъ докторъ живо — чи треба додержати обѣцянку, дану дѣвчинѣ, бо