Безъ о̂дпочинку и о̂ддыху бѣгъ Оліверъ. Коло полудня задержавъ ся при милево̂мъ стовпѣ. На стовпѣ було выписане, якъ далеко ще до Лондона. Тамъ уже нѣхто не найде єго! О̂нъ чувъ часто о̂дъ людей, що се незмѣриме мѣсто, дає дуже богато способо̂въ до житя, отже скоро рѣшивъ ся. Пустивъ ся дальше въ дорогу и теперь думавъ лише, ко̂лько то ще треба перебути перепонъ, щобы до̂стати ся до своєи меты. О̂нъ мавъ въ узлику згрѣбну сорочку, двѣ пары панчохъ, кусокъ хлѣба и одного пенса, котрого разъ до̂ставъ бувъ о̂дъ пана Соерберрі по похоронѣ, на котро̂мъ заслуживъ собѣ на незвычайну ласку у него. Оліверъ даремно думавъ о то̂мъ, якъ при такъ малыхъ средствахъ до̂стати ся до Лондона — и йшовъ дальше.
Перейшовши двацять миль, звернувъ ся о̂нъ на сѣножать и влѣзъ въ сто̂жокъ сѣна, щобы о̂дпочати.
Другого дня уйшовъ зновъ дванацять миль, выдавъ свого пенса на хлѣбъ и переночувавъ зновъ у сто̂жку.
На третій день збудивъ ся майже замерзлый и заковязлый такъ, що ледви мо̂гъ рушити ся зъ мѣсця.
Дорога вела туды по̂дъ досыть стро̂мкій горбокъ. Надъѣхала почта. Оліверъ ставъ просити пасажиро̂въ на верху воза о якій датокъ. Лишь оденъ пасажиръ звернувъ на него увагу, обѣцявъ дати щось, але ажь якъ выѣдуть на горбокъ, а тымчасомъ хотѣвъ побачити, якъ далеко за по̂въ пенса побѣгне хлопець за возомъ. Оліверъ пробѣгъ, але хочь якъ мучивъ ся, не мо̂гъ до̂гнати воза, оставъ ся по заду, а милосердный панъ сховавъ гро̂шь назадъ въ кишеню и сказавъ Оліверови, що о̂нъ