хочь она дана въ найлѣпшо̂мъ и найщиршо̂мъ замѣрѣ, то все-таки…
— Прошу васъ, поважана молода панѣ, не говорѣть о то̂мъ, — сказавъ Бравнльовъ, выпередивши Рожу, — обѣцянку треба додержати. Я думаю, що намъ се въ нашо̂мъ поступованю зовсѣмъ не пошкодить. Але закимъ мы рѣшимось на остаточну постанову, що робити, мусимо впередъ конче дѣвчину видѣти и чути о̂дъ неи, чи она намъ сякъ або такъ стане до помочи, щобы до̂стати Монка въ свои руки; а єсли не може намъ помогти, то щобъ хочь описала намъ єго особу та сказала, де о̂нъ звычайно крыєсь, або взагалѣ де єго можна найти. Се скорше не станесь, якъ на другій тыждень, а нинѣ що йно второкъ. Тому моя рада така, що мы до того часу заховуймо ся споко̂йно и навѣть передъ Оліверомъ все скрываймо.
Хочь пану Льосбернови така рада, щобы цѣлыхъ пять днѣвъ зовсѣмъ нѣчого не робити, дуже була не до вподобы, то таки мусѣвъ признати, що на теперь иншои рады нема; а що и Рожа и панѣ Мелі станули по сторонѣ Бравнльова, то на раду єго всѣ згодились.
— Я ще возьму до помочи свого приятеля Ґрімвіґа, — сказавъ Бравнльовъ. — Дивакъ зъ него, але дуже быстроумный и може намъ дуже помогти. О̂нъ ученый правникъ по званю, а станъ адвокатскій покинувъ тому лише, що за цѣлыхъ десять лѣтъ повѣрено єму лишь одинъ процесъ. Але вы сами̂ рѣшѣть, чи се о нѣмъ добре свѣдчить, чи зле?
— Я не противлюсь, щобы вы взяли до помочи свого приятеля, але я возьму собѣ свого, — сказавъ Льосбернъ, а коли Бравнльовъ спытавъ, що се за приятель, то о̂нъ додавъ: — То сынъ панѣ Мелі, а Рожѣ — дуже давный приятель.