— Ну вже, дай менѣ споко̂й, — сказавъ Ной, зъ великою повагою о̂дрываючись о̂дъ неи, лише не ласи ся такъ, коли я гнѣвный на тебе. Я бы радъ стати ватажкомъ якои шайки, держати єи въ рукахъ и ходити зъ нею, куды захоче ся. Се бы було добре занятье для мене, єсли бы зъ того бувъ добрый зыскъ; и чуєшь: єсли бы намъ пощастило ся найти ко̂лькохъ пано̂въ до такого занятя, то се бы було бо̂льше варта, якъ нашихъ двацять фунто̂въ, зъ котрыми не знати, що й почати.
Панъ Кляйполь глянувъ при тыхъ словахъ дуже мудро на свою склянку зъ портеромъ, напивъ ся, кивнувъ головою дуже ласкаво до Шарльоты и вже хотѣвъ зновъ напитись, коли отворились дверѣ и явивъ ся якійсь незнакомый. То бувъ Фажинъ. О̂нъ принявъ якъ наймилѣйшій видъ лиця и низько вклонившись сѣвъ за другимъ столомъ заразъ коло любои пары. О̂дтакъ закликавъ скривленого Барнея и казавъ собѣ подати пива.
— Приємный вечеръ, пане, лише трохи за холодный на теперѣшну пору, зачавъ онъ, затираючи руки. — Вы, бачу, зъ провінціи приходите, пане?
— По чо̂мъ по̂знаєте? — спытавъ Ной Кляйполь.
— Мы тутъ въ Лондонѣ не маємо то̂лько пороху, ко̂лько вы на собѣ принесли, — о̂дповѣвъ жидъ, вказуючи на черевики Ноя и Шарльоты та на клунки.
— Тай хитри̂ жь вы зъ бѣса, — сказавъ Ной зо̂ смѣхомъ. — Чуєшь, Шарльото, що о̂нъ каже?
— Е, мо̂й любый, якъ тутъ не бути хитрымъ въ то̂мъ мѣстѣ, — говоривъ дальше жидъ довѣрочнымъ шепотомъ и бючись по носѣ пальцемъ, що́ Ной и собѣ почавъ наслѣдувати, але не зовсѣмъ удачно, бо но̂съ єго не бувъ до того о̂дповѣдно великимъ. Однакожь Фажинъ толкувавъ собѣ се мабуть такъ, що Ной зовсѣмъ