пишесь на єго думку й тому присунувъ єму дуже приязно склянку пива, котру що йно Барней принѣсъ.
— Добрый напо̂й, — сказавъ жидъ. — Хто єго все хоче пити, той мусить все щось выпорожняти: касы, кишенѣ, мошонки, домы, почтови̂ возы або банки.
Панъ Кляйполь такъ и похиливъ ся на задъ свого крѣсла и звернувъ своє, якъ стѣна поблѣдле та заклопотане лице о̂дъ жида до Шарльоты.
— Не журѣть ся тымъ, мо̂й любый, — сказавъ жидъ, присуваючись близше. — Ха-ха-ха! се щастье, що нѣхто васъ не чувъ, лише я припадково — то велике щастье для васъ!
— Я не вынимавъ, — лепетѣвъ Ной, не вытягаючи вже но̂гъ такъ, якъ независимый джентельменъ, але взявши ихъ по̂дъ столець такъ далеко, якъ лишь мо̂гъ. — Она ихъ сама выняла, се ты выняла, Шарльото; ты знаєшь, що не я.
— Все одно, мо̂й любый, чи вынявъ хто, чи не вынявъ, — перервавъ єго жидъ, соколинымъ окомъ споглядаючи на дѣвчину и на оба клунки. — Се й моє ремесло и вы менѣ тому подобаєтесь.
— Яке ваше ремесло? — спытавъ Ной, отямившись трохи.
— Таке саме, яке вы почали, — о̂дповѣвъ Фажинъ — а тутешни̂ господарѣ такожь тымъ занимають ся. Вы тутъ трафили якъ разъ въ добри̂ дверѣ; вы тутъ безпечни̂, якъ на лонѣ Авраама. Нема безпечнѣйшого дому въ цѣло̂мъ мѣстѣ, якъ калѣка; то значить, єсли я хочу; и вы менѣ подобались и молода дѣвчина такожь. Отже бачите, хто я, и можете бути зовсѣмь споко̂йни̂.
Мимо того запевненя Ной дививъ ся все ще боязко и по̂дозрѣло та сувавъ ся неспоко̂йно по своѣмъ