дѣточокъ такъ, якъ я, зъ котрыхъ живе лишь двоє въ домѣ убогихъ, якъ я сама, — то не находили-бъ на неи таки̂ сумни̂ думки. Будь супоко̂йна, голубонько, и тѣшь ся тымъ, що стала матѣрью!
Розрада, бачилось, не помагала. Недужа похитала головою и простягла руки за дитиною. Лѣкарь подавъ ѣй дитину. Она, сильно зворушена, притиснула холодни̂ бѣли̂ уста до чола дитины, провела руками по своєму лици, поглянула дико навкруги, здро̂гнулась, упала навзнакъ и — умерла.
— Вже по нѣй! — сказавъ лѣкарь по недовго̂мъ даремно̂мъ заходѣ привести єи назадъ до житя.
— Бѣдна дитина! — сказала баба.
— Не треба посылати за мною, якъ буде кричати, — говоривъ лѣкарь, натягаючи холоднокровно рукавички. — Оно буде мабуть дуже неспоко̂йне. Въ такихъ хвиляхъ давайте єму по-трохи кашки.
Взявъ капелюхъ на голову, але приступивъ ще разъ до ло̂жка и сказавъ:
— Мати выглядала не зле. Зъ-во̂дки она?
— Єи принесли вчера вечеромъ, — о̂дповѣла баба. — Знайшли єи, якъ лежала на улици, а мусѣла зайти зъ-далека, бо черевики мала зовсѣмъ подерти̂. Але зъ-во̂дки прибула та куды йшла, не знає нѣхто.
Лѣкарь похиливъ ся надъ поко̂йницею и, по̂днявши лѣву єи руку въ-гору, мовивъ, покивуючи головою:
— Стара исторія! Слюбнои обручки не видко. Гмъ! Добра но̂чь!
По̂шовъ на вечерю, а баба почала задягати дитину. Доси нѣхто не бувъ бы сказавъ, чи то дитина якого шляхтича, чи жебрака. Теперь же убоге и споловѣле платье дому убогихъ заразъ указало на теперѣшне й будуче становище дитины въ свѣтѣ, цѣлу єи долю — си-