Сторінка:Дікенс К. Оліверъ Твістъ (Львів, 1891).pdf/302

— Може о десято̂й?

— Ной приставъ.

— Якъ маю васъ назвати передъ своимъ приятелемъ?

— Больтеръ, Морріссъ Больтеръ — то єсть Больтеръ.

— Отже кланяюсь низенько пану Больтерови, — сказавъ жидъ и поклонивъ ся зо̂ смѣшною елєґанцією. — Сподѣюсь, що васъ небавомъ ще лѣпше по̂знаю.

— Чуєшь, Шарльото, що панъ каже? — спытавъ поважно Кляйполь.

— Чую, любый Ноє, — о̂дповѣла Шарльота, вытягаючи руку.

— Моррісъ Больтеръ, звычайно Кляйполь, звернувъ ся до жида и сказавъ: — Ной — то здро̂бнѣле имя, якимъ она мене все кличе.

— О, я розумѣю — розумѣю дуже добре, — о̂дповѣвъ жидъ и тымъ разомъ сказавъ правду. — Добрано̂чь! Добрано̂чь!

 

---

 

ГЛАВА СОРОКЪ ПЕРША,

въ котро̂й розказано, якъ майстеръ заховувавъ ся въ клопотѣ^[1]?

 

— Отже то вы сами̂ були тымъ вашимъ приятелемъ — неправда? — спытавъ панъ Больтеръ, звычайно Кляйполь званый, коли по угодѣ зъ Фажиномъ пересе-

1. Слово се у злодѣѣвъ лондоньскихъ значить „передъ судомъ карнымъ“.