Сторінка:Дікенс К. Оліверъ Твістъ (Львів, 1891).pdf/308

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

ри̂ перуки за но̂съ водить, якъ они гороѣжать ся, щобы выглядати поважно, а о̂нъ говорить до нихъ довѣрочно якъ бы ихъ панъ-братъ, якъ бы бувъ ро̂днымъ сыномъ судьѣ и мавъ бесѣду при обѣдѣ — ха-ха-ха!

— Але, Чарль, — сказавъ жидъ — мы мусимо выдумати якій спосо̂бъ и вывѣдатись, якъ єму поводить ся та що зъ нимъ дѣєсь.

— Чи маю по̂ти? — спытавъ панъ Бетсъ живо, бо о̂нъ сподѣвавъ ся видѣти дуже цѣкаву сцену, въ котро̂й майстеръ, що недавно у него выкликавъ такій жаль, мавъ грати свѣтлу ролю.

— За жадни̂ грошѣ, — о̂дповѣвъ Фажинъ.

— То по̂шлѣть того — новобранця; — радивъ Чарль — єго ще нѣхто не знає.

— Незла рада, — сказавъ жидъ. — Що вы на те, мо̂й любый?

— Нѣ, нѣ, — о̂дповѣвъ панъ Больтеръ, хитаючи головою, — и не говорѣть, то не моя рѣчь.

— Яке-жь вы єму занятье призначили, Фажинъ? — спытавъ Чарль Бетсъ, оглядаючи дуже згорда недбалу стать Ноя. — Сидѣти за печею, коли треба заризикувати и зъѣдати все, коли дома споко̂йно сидимо?

— Тобѣ до того зась, — перервавъ єго панъ Больтеръ и ты собѣ не кпи зъ людей, до котрыхъ ты, нездаро, не доро̂съ, а то по̂знаєшь, що не въ ти̂ дверѣ попавъ.

Панъ Бетсъ высмѣявъ єго чванливу грозьбу такъ голосно, що Фажинъ мусѣвъ ажь заждати, щобы пану Больтерови справу пояснити. По̂ти до поліціи — сказавъ о̂нъ — зовсѣмъ єму не небезпечно, бо за єго незначный проступокъ ще певно нѣхто въ столици не знає тай го̂нчого листу нема; а якъ бы и бувъ, то переодѣвшись нѣгде въ Лондонѣ не буде безпечнѣйшимъ, якъ