перь побачивъ Ной обжалованого, що певно бувъ майстромъ.
Джекъ ишовъ досыть смѣло передъ сторожемъ вязницѣ, державъ капелюхъ въ право̂й руцѣ, лѣву запхавъ въ кишеню, въ штаны, а коли станувъ въ лавѣ присяжныхъ, спытавъ сейчасъ голосно, чому єго завели на такъ соромне мѣсце?
— А не стулишь ты пыска? — крикнувъ ключникъ на него.
— Чи я не Анґлієць? — крикнувъ и собѣ майстеръ. — Де моя свобода?
— Заразъ єи будешь мати — о̂дповѣвъ ключникъ и то ще зъ перцемъ.
— Но-но, най лишь менѣ допѣкають, то вже секретарь державный для справъ внутрѣшныхъ буде знати, що сказати судьямъ, — говоривъ Джекъ Докінсъ дальше. — А теперь — ну, що се? Чи мирови̂ судьѣ не будуть такъ ласкави̂, полагодити сю малу справу и мене не задержувати? Они часописи читають! Я замовивъ собѣ одного джентельмена до Сіті, — а я слова додержую и я въ справахъ точный; — и о̂нъ тому по̂йде собѣ, коли мене не застане въ означено̂мъ часѣ та ще готовъ заскаржити о о̂дшкодованье тыхъ, що мене задержали. — Гей вы, тонконогій возьный, якъ зовуть ся ти̂ оба дерихвосты тамъ на лавѣ судьѣвъ? — звернувъ ся о̂нъ до сторожа вязницѣ. Се такъ подобалось близько стоячимъ, що сердечно засмѣялись и панъ Бетсъ бувъ бы такожь не о̂дъ того, але о̂нъ не чувъ сего шутливого пытаня.
— Тихо! — крикнувъ ключникъ.
Оденъ зъ мировыхъ судьѣвъ спытавъ, зъ чого повставъ смѣхъ.
— Ту є кишеневый злодѣй, ваше благородіє.