до̂сть. — Вы нинѣ вечеромъ правдивымъ Білемъ, мо̂й любый.
— Менѣ здаєсь, що я зовсѣмъ иншимъ, єсли вы свою стару зо̂вялу лабу положите менѣ на плечѣ — прочь зъ нею! — крикнувъ Сайксъ, о̂дпыхаючи руку жида.
— Не о̂дкидайте єи, Біль, — памятаєте, що можуть васъ зловити? — спытавъ жидъ рѣшучо, не зраджуючи жадного зворушеня.
— Памятаю, але чортъ мене зловить, а не такій посѣпака. О̂дъ часо̂въ Адама не було ще чоловѣка зъ такимъ лицемъ, якъ твоє, хиба тво̂й батько, але й тому вже десь теперъ бороду обсмалили. А може й самъ чортъ тво̂й батько — мене бы се зовсѣмъ не дивувало.
Фажинъ не о̂дповѣвъ нѣчого на ти̂ лестни̂ слова, лише сѣпнувъ Сайкса за рукавъ и вказавъ на Нансі, котра зовсѣмъ тихо наложила капелюхъ и хотѣла вже выходити.
— Гей, Нансі! — крикнувъ Сайксъ, — Куды тобѣ, дѣвко, забагло ся ити въ опо̂вночи?
— Недалеко,
— Що се за о̂дповѣдь! Куды хочешь ити?
— Кажу, що недалеко.
— А я пытаюсь, куды? Чи ты чуєшь?
— Сама не знаю, куды.
— То я знаю, куды, — сказавъ Сайксъ, спротивляючись выходови Нансі, бо̂льше зъ примхи, якъ зъ якоись означенои причины, — Нѣгде не по̂дешь. Сиди дома!
— Менѣ недобре; я вамъ вже казала, що мушу выйти трохи на свѣжій воздухъ.
— Выставъ голову за о̂кно и будешь мати свѣжій воздухъ.