сить мене слухати, єсли ѣй о житье ходить, я маю способы, Нансі; а ты, Сайксъ, пожди, я васъ вже маю въ рукахъ, обоє маю!
Гро̂зно махнувши рукою, глянувъ хмарно въ улицю позадъ себе, де покинувъ скаженого шибеника, и ступаючи дальше запхавъ костисти̂ руки въ кишеню подертого плаща та стиснувъ ихъ спереду разомъ такъ, якъ бы зненавидженого ворога мавъ вже межи ко̂нчастыми пальцями.
На другій день вставъ дуже рано и чекавъ нетерпеливо на свого нового союзника. Той явивъ ся ажь по яко̂мсь часѣ, що жидови выдавалось безконечно довго, и сейчасъ лакомо кинувъ ся снѣдати.
— Больтеръ, — обо̂звавъ ся жидъ, сѣдаючи на супротивъ него.
— Що? — спытавъ Ной. — Не давайте менѣ нѣякои роботы, поки не поснѣдаю. Зъ тымъ тутъ и бѣда; не дадуть чоловѣкови и попоѣсти.
— Ай, та-жь говорити при ѣдѣ можна, — сказавъ жидъ, проклинаючи зъ цѣлого серця свого молодого ласого приятеля.
— Ще й лѣпше ѣсть ся, коли говорю, — о̂дповѣвъ Больтеръ, о̂дкравуючи величезный кусень хлѣба. — Де подѣлась Шарльота?
— Я выславъ єи нинѣ рано зъ другою молодою дѣвчиною, бо хотѣвъ тутъ бути самъ.
— Я хотѣвъ лише, щобы вы дѣвцѣ казали напражити грѣнокъ зъ масломъ. Но, отже балакайте, — се менѣ не перешкаджає, — сказавъ Ной и справдѣ здавалось, що о̂нъ не дасть ся нѣчимъ спинити о̂дъ дальшои жвавои працѣ.
— Вчера списались вы добре, — сказавъ жидъ —