— До дому, панѣ, — до такого дому, якій я собѣ выбудувала за цѣле своє житье. Пращайте. Ще хто побачать мене або по̂дслухає. Ходѣмо зъ-во̂дси. Єсли я вамъ яку прислугу зробила, то вы хочь будьте ласкави̂, по̂йти собѣ, най я сама верну до дому.
— Пропало — сказавъ панъ и зо̂тхнувъ. — Мы може, задержуючи васъ тутъ, наражаємо васъ на небезпечно̂сть, и може васъ довше задержали, якъ вы сподѣвали ся.
— Справдѣ — о̂дповѣла Нансі.
— Якій же конець житя такихъ нещасныхъ? — скликнула Рожа.
— Подивѣть ся на темну воду тамъ въ низу! — — сказала дѣвчина. — Якъ часто читаєте вы о такихъ, якъ я, що кидають ся въ воду! Не лишають они по собѣ живои душѣ, що бы ихъ оплакувала або хочь спытала за ними. Лѣта минуть, а може лишь мѣсяцѣ, а конець мого житя не буде лѣпшій.
— Не говорѣть такъ, прошу васъ,— сказала Рожа хлипаючи.
— Вы нѣколи о то̂мъ не почуєте, моя добра молода панѣ, и Боже васъ борони, щобы таки̂ страшни̂ рѣчи… добрано̂чь, добрано̂чь!
Панъ о̂двернувъ ся.
— Возьмѣть хочь сей мѣшочокъ, — сказала Рожа — въ лихо̂й годинѣ будете мати хочь яку-таку помо̂чь.
— Нѣ, не возьму, — о̂дповѣла дѣвчина. — Се, що я зробила, зробила не за грошѣ. Нехай я вже въ то̂мъ пересвѣдченю остану. Лишь — дайте менѣ що на памятку — щось, що вы носили — нѣ, нѣ, не перстень, — рукавички або хустину — такъ, бгагословенье Боже на васъ — добрано̂чь, добрано̂чь!
Єи сильне зворушенье и журба, щобы єи не о̂д-