коло погасшои ватры и вдивлювавъ ся въ свѣтло на столѣ, що вже майже гасло. Наче безъ думки приложивъ о̂нъ праву руку до устъ и гризъ свои довги̂, чорни̂ но̂гтѣ такъ, що въ устахъ, въ котрыхъ — здавалось — не було зубо̂въ, показувалось ко̂лька передныхъ зубо̂въ такихъ, якъ у пса або у щура.
На матерацу на земли вытягненый спавъ Ной Кляйполь твердымъ сномъ. Старый жидъ розсѣяными очима дививъ ся то на свѣтло, то на него, а въ єго нутрѣ товпились неспоко̂йни̂ думки и бурливи̂ пристрасти: — го̂рке розчарованье и гнѣвъ, що не вдавъ ся єму єго знаменитый плянъ; смертельна ненависть до дѣвчины, що хитро зо̂йшлась зъ чужинцями; повне недовѣрьє въ щиро̂сть єи ваганя, що не хотѣла єго зрадити; зло̂сть, що не мо̂гъ по̂мститись на Сайксѣ; страхъ передъ о̂дкрытьемъ єго шайки, засудомъ и смертью; зъ того всего найдикша люто̂сть и нови̂ лукави̂ злобни̂ замѣры. Сидѣвъ о̂нъ не змѣняючи анѣ трохи своєи поставы и — здавалось — не зважавъ на по̂зну пору, ажь чийсь хо̂дъ передъ домомъ замѣтивъ о̂нъ своимъ добрымъ ухомъ.
— Прецѣ разъ, — забормотѣвъ о̂нъ, обтерши рукою свои сухи̂, горячи̂ уста, — прецѣ разъ.
Дзво̂нокъ обо̂звавъ ся тихо, о̂нъ выйшовъ и по хвили вернувъ зъ чоловѣкомъ, що ажь по за бороду бувъ закутаный одежею и нѣсъ по̂дъ пахою якусь вязанку. Бувъ то Сайксъ.
— Такъ, — сказавъ проклятый розбишака и положивъ вязанку на сто̂лъ. — Роби зъ тымъ, що хочь. Богато мене то труду стояло; я думавъ, що передъ трема годинами верну.
Фажинъ сховавъ вязанку, сѣвъ зновъ и мовчавъ, але быстро дививъ ся на Сайкса, уста єго дрожала