Жидъ не о̂дповѣвъ, будивъ дальше Ноя и вко̂нци се єму вдалось.
— Розповѣджь єму ты — най почує такожь, — сказавъ о̂нъ, вказуючи на Сайкса.
— Що розповѣсти? — спытавъ Ной на по̂въ сонный.
— Се — про Нансі, — о̂дповѣвъ жидъ, взявши крѣпко Сайкса за руку, мовь бы хотѣвъ єго задержати, щобы не выйшовъ, поки всего не почує, а пото̂мъ выпытувавъ сонного Ноя про се, що о̂нъ чувъ, зъ такою лютостію, що ледви мо̂гъ надъ нею запанувати.
— А що сказала она, — спытавъ о̂нъ вко̂нци запѣнеными устами — що сказала она про мивувшу недѣлю?
— Панъ пытавъ єи, чому не прийшла попереднои недѣлѣ; — о̂дповѣвъ Ной, догадуючись, хто то Сайксъ, — а она сказала, що єи силою задержавъ дома Біль, чоловѣкъ, про котрого она вже имъ говорила.
— Що-жь дальше? — пытавъ жидъ. — Що ще сказала она про него? Скажи єму, скажи єму!
— Що тяжко ѣй выйти зъ дому безъ єго вѣдомости, — говоривъ Ной дальше — о̂нъ мусить знати, куды она выходить, и тому она дала єму на сонъ, коли въ-перше до дамы йшла, — ха-ха-ха!
— А проклята! — крикнувъ Сайксъ, выриваючись жидови зъ рукъ. — Пусти мене!
Зъ лютостію выбѣгъ о̂нъ зъ комнаты, Фажинъ выбѣгъ за нимъ и кликавъ єго, але бувъ бы єго не задержавъ, якъ бы брама не була замкнена.
— Пускай мене, — кричавъ о̂нъ — бо… чи пустишь ты мене, чуєшь?
— Словечко ще, одно однѣсеньке словечко маю вамъ сказати, — о̂дповѣвъ жидъ зъ уданымъ страхомъ