млена свѣчка. А на припѣчку сидѣла скорчена стать старого жида. На єго о̂дразливе, злодѣйске лице, котре мало въ собѣ щось чорто̂вского, спадало грубе, липке й руде волося. Одягненый въ брудный флянелевый халатъ, зъ нагою шиєю, пильнувавъ о̂нъ то огню, на котро̂мъ смаживъ шматки хлѣба на грѣнки, то одночасно звертавъ увагу на жердку, на котро̂й висѣло дуже богато шовковыхъ хустинокъ. Въ округъ стола сидѣло чотирехъ чи пятьохъ хлопцѣвъ, ровеснико̂въ Джека. Они курили зъ довгихъ глиняныхъ люльокъ и попивали горѣвку, немовь доросли люде. Обступили „майстра“, коли той шепнувъ жидови ко̂лька сло̂въ, а пото̂мъ усѣ звернулись до Олівера та разомъ зъ жидомъ выщирили до него зубы.
— Отсе, пане Фажинъ, мо̂й товаришь, Оліверъ Твістъ, — мовивъ голосно Джекъ Докінсъ.
Жидъ усмѣхнувъ ся, склонивъ ся низько Оліверови, подавъ єму руку и сказавъ, що сподѣєсь незабаромъ мати честь познакомити ся зъ нимъ близше. О̂дтакъ обступили єго мали̂ джентельмены зъ люльками и порывисто стискали єго руки, особливо лѣву, въ котро̂й державъ сво̂й маленькій вузликъ. Оденъ зъ нихъ дуже радо принявъ ся повѣсити єго шапку, другій бувъ такъ услужливый, що запхавъ руки въ єго кишенѣ, щобы Оліверъ, якъ буде класти ся спати, не потребувавъ самъ ихъ выпорожнювати. Може то̂й ввѣчливости не було-бы й ко̂нця, коли-бъ жидъ не зачавъ гачкомъ, що мавъ въ руцѣ, обрабляти головы чемнымъ паничамъ, по чо̂мъ они засѣли за сто̂лъ.
Оліверови дали попоѣсти. О̂дтакъ наливъ єму жидъ склянку руму зъ водою та сказавъ, щобы заразъ выпивъ, бо ще для иншихъ треба склянки. Оліверъ выпивъ. Приятель Джекъ поклавъ єго на леговиску зла-