и поклавъ руку на клямку. — Вы — чей вы, Біль, нѣчого злого ѣй не зробите?
Днѣло и було вже досыть ясно, щобы видѣти, якъ они собѣ въ лице дивились, якъ въ ихъ очахъ горѣвъ огонь, по котро̂мъ доброго годѣ було сподѣватись.
— Я думаю, — додавъ жидъ, замѣтивши, що удаванье теперъ не на мѣсци, — що вы ѣй нѣчого не зробите, черезъ що бы мы попали въ небезпечно̂сть. Хитромудро, Біль, а розумъ майте.
За той часъ о̂нъ отворивъ браму, а Сайксъ не о̂дповѣвши нѣчого выбѣгъ на улицю и поспѣшивъ до свого дому, не оглядаючись на улици нѣ въ право нѣ въ лѣво, не змѣнивши анѣ трохи лиця, не воркнувши анѣ одного гнѣвного слова, зъ закушеными зубами, рѣшучій и жадный крови. Тихо выйшовъ на гору, отворивъ и замкнувъ дверѣ, приставивъ до нихъ тяжкій сто̂лъ и розкрывъ занавѣсу надъ ло̂жкомъ.
А на ло̂жку лежала Нансі, на-по̂въ убрана. Збудилась налякана.
— Вставай! — сказавъ о̂нъ.
— Се ты? — обо̂звалась она, рада зъ єго повороту.
— Я. Вставай!
Свѣтло горѣло — о̂ъ кинувъ єго въ пѣчь. Она встала и по̂шла до о̂кна, щобы по̂дтягнути занавѣсу.
— Не по̂дтягай! — розказавъ о̂нъ. — Досыть єсть ясно до нашого дѣла.
— Біль, — сказала она змѣшана — чого вы такъ на мене дивитесь?
О̂нъ дививъ ся на ню черезъ хвилю, сапѣвъ, а груды єго то по̂доймались, то опадали, о̂дтакъ хопивъ єи за голову и за горло, вытягъ на середину комнаты, ки-