нувъ разъ лише окомъ на дверѣ и поклавъ свою тяжку руку на єи уста.
— Біль, Біль, — сапѣла она и въ смертельно̂мъ страсѣ выривалась єму зъ рукъ, — я не буду кричати, плакати не буду, — послухайте мене — скажѣть лише — скажѣть, що я зробила.
— Вже я знаю, ты чорто̂вска дочко! Тебе вчера въ ночи по̂дслухували; я знаю кожде словечко, що ты сказала.
— Господи! — крикнула она, причепившись сильно до него, — то хочь змилуйтесь надо мною, надъ моимъ житьемъ такъ, якъ я вашого доглядала. Біль, дорогій Біль, чей вы мене не хочете вбити! Розважте, на що я вчера черезъ васъ не пристала. Маєте часъ, надумайтесь и не робѣть проступку, — я васъ не опущу нѣколи. Біль, змилуйтесь надъ собою и надо мною, роздумайте, закимъ кровь прольльете. На мою грѣшну душу кляну ся, я вамъ була вѣрна.
О̂нъ старавъ ся вырватись зъ єи рукъ, але она держала єго силою розпуки.
— Біль, — кричала она и хотѣла голову положити єму на груди — той панъ и добра панѣ хотѣли мене по̂слати за границю. Пустѣть мене ще до нихъ, а я буду ихъ на колѣнахъ благати, щобы и для васъ були таки добри̂ та ласкави̂; тогды втечемо зъ того пекла и далеко зъ во̂дси зачнемо жити лѣпше, забудемо про себе и не побачимось вже нѣколи. На поправу нѣколи не запо̂зно. Они такъ казали — я чую се теперь — але мы мусимо мати трохи часу, хочь трохи лише.
О̂нъ вырвавъ одну свою руку и хопивъ за пістолетъ; але хочь якъ бувъ лютый, то таки прийшло єму на думку, що якъ бы стрѣливъ, то заразъ бы все вы-